Голова важка, ніби в неї залили розплавлений свинець. І гуде, як бджолиний рій, що втік із пасіки.

Алкоголь усе ще бродить у крові, затуманюючи свідомість, не даючи мислити логічно, і я тупо дивлюся на Розовського:

– Чого приперся? – хриплю я, насилу фокусуючи погляд. – Вали звідси, поки не наваляв!

Влад не ворушиться. Тільки злегка підіймає брову, з презирством і із жалістю дивлячись на мене, та видає:

– Щось раніше я не помічав у тебе суїцидальних схильностей, Максе.

Мозок повільно перетравлює ці слова.

– Пішов на...... Розовський! Разом зі своєю дорогоцінною сестричкою… французькою шльондрою! – зло відповідаю я.

Може і справді, у мене суїцидальні нахили з’явилися? Інакше б я не ризикнув говорити таке Розовському про його сестру. Встигаю ще подумати, що, можливо, переборщив. Але відігравати назад пізно. Це не кіно.

"ПОЧНЕМО З ПОЧАТКУ"

Розділ 39 чекайте о 00.00!