Іноді дивишся на минуле — і воно болить. А іноді — гріє. Ці кілька розділів, з 16 по 19, — саме такі. В них є і те, що змушувало стискатися серце, і те, що давало сили жити далі. У них усе — як було. Без прикрас. Переживання, які не ховаєш. Погляди, які шукають одне одного. Ревнощі, що іноді вигризали зсередини. Але попри все — любов, яка тримала. Ці розділи не ідеальні, як і життя. Але саме тому — справжні. І я вдячний собі, що тоді не здався.