Вітаю, мої хороші!

Запрошую до знижок на гарячі книги:

КУПАЛЬСЬКА НІЧ 

НАВІЖЕНА.

Бунтарки героїні; сильні власні герої; пристрасть; протистояння; гаряче та відверто.

Купальська ніч. 

Уривок.

— Що ви робите? — Налякано допитувалася дівчина. — Ви не маєте жодного права забирати мої документи.

— Помовч, Еріко, бо ще слово, і я піду, залишу твої паспорти, і цю машину тобі. Ти просила мене піти на поступки, я пішов, тож не розумію, чого ти ще хочеш тепер? Чи може, ти передумала?

— Ні. — Тихо видавила.

— Якщо ні, то ось тобі ручка й аркуш, пиши. — Простягнув їй теку, та все інше.

Дівчина розгублено дивилася на чоловіка, серце вискакувало з грудей від хвилювання. Недобрі передчуття оселилися в мізках.

— Пиши! — Суворо ще раз наказав чоловік. — «Розписка. Я...», далі прізвище, ім’я та по батькові. Добровільно зобов’язуюсь задовольняти, та належати як жінка, Кравченко Олегу Миколайовичу, цілий місяць. З 29 червня по...

— Я не буду цього писати, і належати вам теж не буду...

Продовження тут

Навіжена.

Уривок.

В’їжджаю у паркінг, й паркуюся на своєму місці. Доки забираю телефон та сумочку, краєм ока помічаю, що під’їхав автомобіль зліва. Але це нормально, бо місце поруч, це місце мого сусіда.

Виходжу з машини і я по-новому шокована, до мене наближається Данте. Зиркаю на машину, вона чорна, а у сусіда темно-синя.

В горлі миттю пересохло. Тремор охоплює тіло, мені дуже страшно, адже ми тут лише у двох.

— Привіт, кицю! — холодним тоном кидає Данте зупинившись у метрі.

— Навіщо ти приїхав? — роздратовано питаю, проігнорувавши його привітання.

— Хочу привітати тебе зі святом. Помітив, що білі троянди тобі не сподобалися, я привіз квіти іншого кольору.

Пильний погляд чоловіка пропалює мене. В його голосі звучить невдоволення. Я ж почуваюся не дуже зручно від того, що віддала квіти. Але мені їх не шкода.

Зволожую вуста і без емоцій фиркаю.

— Я не просила тебе купувати мені білі троянди. Я спроможна купити букет сама, якщо забажаю. А ти взагалі дякуй, що не викинула букет на смітник. Чи ти гадаєш, мене можна купити букетом, залишивши в середині посилання, яке принижує та ображає мене..? — хмикаю й зухвало кидаю. — Достойний вчинок, справжнього чоловіка. — аплодую й з викликом додаю. — Браво!

— Діано! — гримить Данте, ще більше нахмурившись.

— Ой, що це? Невже пам’ять повернулася? Нарешті згадав як мене звати? — з іронією питаю.

Данте починає йти на мене, а я задкую від нього між машинами.

— Діано, нам потрібно поговорити...

Знижка тут...

Приємного читання!