Вітаю, любі читачі і гості сторіночки) 

 “Моя карпатська знахідка” завершена! 

А я, яка думала йти у невелику відпустку, запрошую вас до новинки)) Якось воно так сталося ))

"Сім днів з викрадачкою"

Я заробляла на життя тим, що вміла найкраще – викрадала дорогі авто. Без ілюзій, без емоцій. Чергова машина, черговий ризик. Його Порш мав бути просто ще одним трофеєм. Але все пішло не за планом.

А він... запропонував мені угоду.

Коли минуле наздоганяє, а злочинний світ не відпускає без боротьби, необхідно зробити вибір: зрадити чоловіка, якому довірилась, чи ризикнути всім заради любові, яку не планувала знайти.

Читати новинку можна тут )

Уривочок: 

Я не вірила в долю. Не вірила у збіги, знаки згори чи кармічні зустрічі. У моєму світі все було просто: завдання – дія – результат. Авто – ключ – дорога. Люди були тимчасовими супутниками, емоції – зайвими відволікаючими факторами, симпатія чи співчуття – недоступною розкішшю, а любов – красивою байкою для тих, у кого не бракує часу мріяти.

До того вечора.

Це мало бути звичайне викрадення. Простий об’єкт – чорний “Порш 911 Turbo S”, припаркований вдень – на стоянці біля автосалону в центрі міста, вночі – на підземному паркінгу того ж автосалону. Модель нова, сигналізація знайома, охорона – лажа. Я вже тримала у руці код-глушник, коли з’явився він.

– Гарна тачка, еге ж? – пролунав за спиною голос. Низький, впевнений, з ледве вловимим хрипом. Як віскі з льодом.

Я різко обернулась – і завмерла.

Переді мною стояв він. Високий, близько метра дев’яноста, з розкуйовдженим темним волоссям, явно багатоденною, хоч і доглянутою неголеністю і втомленими, але уважними карими очима. Його скули були різкі, рельєфні і майже квадратні, а шрам біля лівої брови додавав брутальності. Темно-синя сорочка щільно облягала м’язисті плечі, розстебнуті кілька гудзиків відкривали шию, по якій зміївся тоненький платиновий ланцюжок і… мій не надто скромний погляд, а прості джинси були на диво чисті для механіка чи охоронця…Щоправда  його взуття – шкіряні туфлі відомого бренду – видавали когось серйознішого. Але тоді я так і не вивела це на власний дисплей уваги, була зайнята іншим. 

– Щось цікаве шукаєш? – запитав він, трішки примруживши очі, але без ворожості. Скоріше – з цікавістю.
– Придивляюсь, – відповіла, змушуючи себе не видати хвилювання. – Мені подобаються класичні лінії. Ця модель має характер.

Він посміхнувся. Я відчула, як його посмішка діє надто магнетично і небезпечно налаштовує на позитив.

– Макс, – він простягнув руку. Я мала необережність її потиснути і цей дотик змусив нас обох на мить застигнути, наче ми торкнулись не руками, а оголеними нервами.   

Його рука була теплою, грубою, зі шрамом біля великого пальця. Колись він тримав кермо не для краси – я відчула з першого погляду та дотику. І чомусь це здавалося мені… правильним.

Я ще не знала, хто він, і яку роль зіграє в моєму житті, але вже запам’ятала його голос, запах – сандал, з легким натяком на моторну олію – і ту дивну впевненість у кожному русі, якої не вистачало мені самій.

Приємного знайомства з героями. Буду дуже вдячна за вашу підтримку, коментарі та враження) 

***

І нагадую про свої соцмережі. Там бувають анонси і розіграші) А ще, в тг-каналі, візуали, які трішки не відповідають політиці блогу. Щоб підписатись на сторіночку – натискайте картинку соцмережі.