Мій день народження

Ось і настав той день, коли мені виповнилося вісімнадцять років. І так, ви не помилилися, прочитавши, що мені вісімнадцять.

Саме сьогодні, 1 липня, я святкую своє вісімнадцятиріччя. І так сталося, що саме напередодні у мене на сторінці з'явилося сто (а тепер нас уже 111!) дорогих і улюблених підписників.

Знаєте, це найкращий подарунок, про який я тільки могла мріяти. Правда. Я тоді мало не розплакалася. (Від щастя, звісно!)

Ну а оскільки сьогодні мій день, я вирішила трохи розповісти про свої пригоди й події, що трапилися за цей рік. Тож займайте свої місця, беріть плед і печиво — ми починаємо.

1 серпня

Мені в голову прийшла думка — написати історію, книжку. Я просто сіла писати, бо захотілося. Тоді я не думала, де буду виставлятися і як. Я просто сиділа вечорами, придумувала розслідування, персонажів і насолоджувалася моментом.

1 вересня

Я зареєструвалася на Букнеті й почала публікувати свою першу історію - «Вкрадений вантаж».

Від самого початку я не мала великих надій на те, що одразу просунуся або прокинуся популярною. Але кожен новий підписник, кожен коментар, кожна вподобайка — усе це приносило і досі приносить мені радість. Коли бачу, що хтось підписався — я буквально стрибаю від щастя, плескаю в долоні, і посмішка не сходить з мого обличчя.

Найголовніше, що я зрозуміла за цей рік: усьому потрібно вчитися, і успіх не приходить одразу. Потрібен час, сили й терпіння, щоб прийти до результату.

Весна. Кінець квітня

Я потрапила в лікарню. Спочатку я думала, що в мене просто болить шлунок. Але біль не минав навіть після таблетки, і ми з батьками поїхали в лікарню.

Чесно, ніколи не думала, що мені зроблять операцію. Але саме тоді мені видалили апендицит. Як сказав лікар, усе сталося вчасно — інакше могли б бути серйозні наслідки.

Це була середа. Того ж дня мені зробили операцію. А наступного дня був день народження в мого брата — який я, на жаль, пропустила. Було дуже шкода.

Після операції мене намагалися відігріти, тому що я замерзла. (Я взагалі мерзлячка, мені завжди холодно.) Найцікавіше — мої перші слова після наркозу були: "Де моя подушка? Де моя ковдра?". Зараз мені це здається смішним, але тоді для мене це було найважливішим.

Після операції на мене чекала триденна дієта — тільки вода. Потім перев'язки, я вчилася заново ходити, боролася з бажанням що-небудь з'їсти.

Перший день у лікарні зі мною була мама. Потім вона поїхала, і рідні відвідували мене через день. Найважчим моментом було розмовляти з рідними телефоном. Я ледве стримувала сльози.

Саме тоді в мене з'явилася ідея створити збірку поезії на Букнеті - «Моє життя». Я продовжую її поповнювати час від часу.

Після лікарні

Мене виписали додому. Я поступово поверталася до звичного ритму — їла, адаптувалася, одужувала. До кінця травня я знову була у звичній формі.

Навесні

У мене трапилася любовна історія. На жаль, без хеппі енду. Але я особливо не засмучувалася — у мене все ще попереду. Вісімнадцять років — це тільки початок. У мене таке відчуття, що найцікавіше ще попереду. Зараз я просто займаюся собою, своїм розвитком — і щаслива.

Травень

Я закінчила одинадцятий клас, і мене з гордістю перевели у дванадцятий. Так почалося моє літо. І ось тепер я сиджу і пишу цей блог.

Так, за цей рік сталося багато несподіваного — приємного і не дуже. Але всередині мене щось підказує: це ще не кінець моєї історії. Це тільки початок. Початок дорослого життя, серйозних рішень і великих звершень.

А ви як вважаєте?

І знаєте, я справді вдячна кожному, хто був зі мною в цей рік. Хто читав, підтримував, писав коментарі, просто ставив сердечко — ви навіть не уявляєте, як багато це для мене означає.

Дякую вам за те, що ви є. За те, що разом зі мною проходите цей шлях.

Я не знаю, що чекає на мене далі. Але я точно знаю: я готова. Готова мріяти, вчитися, помилятися, закохуватися, творити, йти вперед. Адже вісімнадцять — це тільки перший крок. А попереду — ціле життя.