Зізнання Макса мене підкосило. Я очікувала чого завгодно. Але, чесно кажучи, такої правди я не бажала знати…

Сьогодні я порушила одне зі своїх головних правил: «Не став питання, якщо не впевнена, що хочеш почути відповідь».

Я запитала, та отримала… Своєю відповіддю Макс мене й в прямому, й в переносному сенсі звалив з ніг. Прибив до землі, без найменшої надії вже коли-небудь піднятися.

– Йди. Йди геть, Звєрєв, – кажу я голосом, що тремтить від злості й образи. Пальці стискаються в кулаки, ледь стримуюся, щоб не заліпити йому чергового ляпаса. На ідеальному, колись мною так коханому обличчі Макса з обох боків уже красуються відбитки моїх долонь, а з губи тече кров.

– Лізо, благаю… Це все залишилося в минулому. Давай просто все забудемо й почнемо з початку, – благально каже чоловік, і мені стає нудно.

– Ось так просто? – злість, яка ще не вщухла, з новою силою закипає в мені. – Ти серйозно пропонуєш мені забути, що в наш перший раз, ти трахнув мене тільки для того, щоб досадити моєму братові?

Чоловік здригається, ніби я знову його вдарила.

– Лізо, я вже пояснював тобі, усе, що сталося між нами після того, першого разу – справжнє. Усе, що між нами було потім – було щиро. Кожен день, кожну хвилину – я не брехав! Прошу тебе, пробач.

Дивлюся на Звєрєва впритул, не розуміючи, як він взагалі може таке говорити! Зізнатися дівчині, що позбавив її цноти, тільки щоб дошкулити своєму недругові, і після цього просити пробачити, як ні в чому не бувало? Наче він просто відкусив без дозволу шматок мого бутерброда?

"ПОЧНЕМО З ПОЧАТКУ"

Розділ 36 чекайте о 00.00!