Поетессса. Мать...

Привіт букнетівцям!)

Ви як тут? Проду чекаєте? Бо я вже маю. Нічку недоспала, а думи Таліни написала) Зараз лише перепровірю і оприлюдню. А поки... Кав'ярня, кава з тістечком й Максим навпроти.

Тримайте вчительські думи:

Одразу на душі стає легко. На диво просто. Спокійно. От так, без слів, без розповідей... а ніби важкий тягар з плечей. А потім цей чоловік ще й кладе свою долоню поверх моєї. Обережно так, ніби питаючи дозволу торкнутися... І я не противлюсь.

Деякий час ми сидимо мовчки. Я – соромливо опустивши очі, він – відверто вивчаючи мене. І в тому погляді стільки полум'я і ніжності... Хай навіть зовсім не вони, але мені хочеться щоб на мене дивились саме такими очима – сповненими жадоби і бажання. 

Мимовіль навіть починаю виправдовуватись перед внутрішньою собою: я ж не зраджую ні собі ні Андрію, я просто... 

Та досить, Таліно! Достатньо признатися собі –я хочу більшого ніж дружби! Я хочу його – Максима! Жирна крапка! 

Наше безмовне спілкування переходить на вищий рівень, і ми продовжуємо розмову вже словами. Ні про що. Обговорення погоди-негоди та інших подій у світі не переходить особистісних кордонів, які ми встановили... "ну, а підставити долоню пальцям його рук, аби відчути відгомін гріха, що хвилею ганяє брижі по хребту, давно не є порушенням моральних догм.  Даємо млісного тремтіння шкірі рук та грієм душі одне одному одним лиш поглядом, це чітко відчуваю. І заодно втрачаєм часу лік. Вже навіть телефони нам не заважають, чи то тому, що на беззвучному, чи чує всесвіт що потрібно саме нам... у понеділковий час-пік..."

Господи! Що в твоїй голові, Таліно Сергіївно!? Поезією вона пройнялася! Востаннє таке було ще в шкільні роки, і тут... Поетессса,  мать твою...

Цікаво? Тоді 5хв, і переходьте до прочитання – "Арія. Він ніколи не стане моїм".

Підписуйтесь і коментуйте.

Ваша Тая❤️❤️❤️