Це не буде блог про рекорди.

Моя книга не злетіла в топ. Її не лайкають десятками щодня.

І все ж — у мене сьогодні маленька, але дуже важлива перемога. Напевно, в першу чергу над самою собою. 

500 прочитань.

500 разів хтось обрав саме мою історію серед сотень інших.

500 разів хтось зустрівся з Аверією — дівчиною, якій довелося пройти через рабство, насилля, страх, знецінення.

Коли я починала писати “Невільницю”, я боялась.

Боялась, що тема занадто важка. Що біль — не те, що хтось захоче читати.

Що героїня, яка не всім буде зручною, не знайде відгуку.

Боялась, що ніхто не дочитає навіть до п’ятої глави.

Але ви тут. І ви читаєте.

Мовчки або з коментарями — неважливо.

Ви повертаєтесь. А отже — ця історія звучить.

У ній багато темряви.

Але й багато сили. Гідності. Боротьби за себе.

Це не просто фентезі. Це крик дівчини, яку не зламали.

Я дякую кожному, хто вже пройшов зі мною цей шлях.

І окремо — тим, хто дочитає до кінця (в залишилось ще не багато. Хоча і то не кінець історії)

Дякую, що ви поруч. Дякую, що обрали “Невільницю”. Що обрали поглянути на сируватий текст, та продовжити читання.

Напевно, не популярність робить нас сильними. А ті, хто бачить і не відвертається. І в мене є ті кілька людей, що поруч — і це надихає.

Ваша, Волошка:з

Можете тицьнути сюди та почитати книгу :з