Усім здається, що вона витримає. Що впорається. Що в неї завжди є план.
Але ніхто не питає: а чи хоче вона тримати всіх і все?

Вона мовчить. Вона посміхається. Вона діє.
Але глибоко всередині є крихкий простір, де немає сили — є лише втома, тиша і бажання просто бути.

Не контролювати. Не вести. Не вигравати.
Просто… дозволити собі бути слабкою.
Хоч на мить.

Але вона не дозволяє. Бо знає: як тільки послабить хватку — світ покотиться вниз.
Тому вона вдягає свою силу як другу шкіру. І йде далі.

Не для всіх. Для себе.