Бо сьогоднішня глава "Гри в покору" вам нарешті сподобається ❤️ Щоправда, не одразу...

Можете перевірити самі - вона вже на сайті ❤

У залі знову стало тихо.

Рейн чекав цього моменту. Він підвівся. Його постава була, як завжди, бездоганна – навіть у скромному одязі він виглядав небезпечно. Не зводив з неї очей, поки Мара, не радячись з охороною, відмикала дверцята.

– Вийди, Барсе, – мовила вона, відчинивши клітку. – Потанцюй зі мною.

Рейн не рушив одразу. Подивився їй прямо в очі. Потім – на присутніх. І повільно підняв руки: без агресії – але з такою внутрішньою силою, що деякі з гостей інстинктивно напружились.

Ланцюг, прикріплений до нашийника, злегка загримів – Рейн від’єднав його від кріплення. Метал упав на підлогу з коротким, глухим звуком.

А нашийник залишився.

Чорний Барс ступив за межі клітки – все ще мовчки.

Мара простягла до нього руку.

Рейн узяв її – без поклону, без гри у придворну чемність. Просто й впевнено, як беруть меч, знаючи, що скоро він може знадобитись. Його долоня була гарячою, сухою і сильною. Її – прохолодною, наче скло кубка з вином.

Мара дозволила це. Не висловила жодної реакції. Лише глянула йому в очі – довго, пильно, мовби вимірювала, наскільки далеко вона може зайти цього разу.

І тоді музика пішла вперед – а разом із нею рушили і вони.

Герої тут не дуже схожі, але вайб попадає повністю:

P.S. Я взагалі-то так і збиралась витискати з "котячого прізвиська" Рейна всі соки, як Сьєрра Сімоне все можливе з божествених алюзій в "Священнику", але не чекала, що ви ВСІ почтене кликати його Барсиком))) А мені подобається ❤️

Ваша Чарівна Мрія