Вона не спала. Бо ніч не скінчалась.
Бо темрява — не завжди про відсутність світла. Іноді — про відсутність надії, котру в неї вкрали. 

Її вкинули в темницю, забрали ім’я, затаврували.
І хтось скаже — це кінець. Я б, на її місці, так і сказала б собі. Адже, нехай я і вважаю себе сильною, та не на стільки. 
Але навіть у сирих стінах і скрипучих балках тієї темниці щось жевріло.

Не гнів. Не жага помсти. А впертість.
“Ще ніч. Ще подих. А далі — побачимо.”

Цей розділ — не про бійку чи втечу. (Хоча це також є. Надія. Поміч від тих, від кого не чекалося)
Він про силу мовчазного спротиву. Про те, як не втратити себе, коли тебе втратили всі.

Я пишу цю історію не тому, що люблю темряву.
А тому, що в ній добре видно світло. Котрого замало не тільки в тому світі, а й в нашому — реальному. 

Дякую, що ви читаєте.
Якщо ви дійшли сюди — ви теж не любителі здаватися. І думаю, це великий плюс в нашому світі. 

Тут вже опублікована нова глава

А тут можете підписатися на сторінку автора