Справжнє кохання не у словах...

Щирі вітання, любі!

Запрошую до оновлення роману "Вкрадене серце".

Уривок.

Першою обриваю поцілунок і таки питаю:

— Вілене, що відбувається? Ти вже більше ніж тиждень ходиш сам не свій. Що трапилося?

Чоловік важко зітхає і за мить, пильно дивлячись у мої очі, просить:

— Ходімо спочатку повечеряємо, а тоді й поговоримо.

— Вілене, давай навпаки, — прошу, адже відчуваю, що щось не так. Звісно, ні про яку вечерю мови бути не може.

Орловський міцніше стискає мою руку й веде мене за собою, через плече заявивши:

— Навпаки не буде, моя кохана.

Важко видихаю. Чудово розумію, що розмова точно буде з неприємних. Отже, не важливо, коли вона відбудеться — до вечері чи після. Я шалено боюся опинитися непотрібною цьому чоловікові. Я занадто сильно дозволила собі закохатися в нього. Напевно, сьогодні той чоловік, що грав роль горбаня у мюзиклі, казав правду — кохання повинно бути взаємним...

Книга тут...

Приємного читання!