Вітаю, любі! 

Роман "Після ночі кохання" — оновлено!

Уривок.

Моя донечка ще той Штігліц, але це не дивно — є в кого вчитися: мама та бабуся чого тільки варті. Від згадки про рідних вся напружуюся, адже ці дві мої красуні зараз прокинуться й влаштують мені допит. Видихаю. Добре, що ми з малою зараз поїдемо, то повчання та нотації, навіть якщо будуть, то точно недовгими.

Прихопивши свій халат, веду доню до будинку.

Входимо у вітальню, і я прошу свою малечу:

— Люба, ходімо переодягатися та будемо снідати.

— Я не хочу, — відмахується мала.

— Ти хочеш, якщо хочеш їхати до подруги.

— І хто куди вже їде? — чуємо позаду голос бабусі Аделіни.

Соломійка обертається і вдоволено заявляє:

— Мама везе мене до подруги. Ми будемо гуляти.

— Гуляти? — напружено перепитує бабуся, на її обличчі моментально з’являється тривога. Вона кліпає і звертається до малої: — Соломійко, біжи-но переодягатися...

— А мама? — розгублено дивиться на мене донечка.

— А мама зараз прийде, — відмахується бабуся.

Я важко зітхаю і прошу доньку, яка вперто стоїть на місці й точно без мене йти не хоче:

— Люба моя, біжи.

Мала хмуриться, але таки біжить на другий поверх. Я ж розумію, що мій судний час настав...

Книга тут...

Приємного читання!