Коли я сідала писати цю історію, я не уявляла, наскільки вона буде мені боліти. Це був спосіб повернутися до творчості, але разом з тим написати щось особливе.
Не підозрювала, що Яна — моя героїня — стане для мене не просто персонажем, а голосом багатьох жінок. Голосом тих, хто живе у клітці, прикрашеній золотом. Тих, хто не може втекти — не тому, що бракує сил, а, тому що занадто багато страху, дітей, залежностей, сорому.

«Казка з ароматом жасмину» — це не лише про любов.
Це історія про ілюзію любові, яка з часом обертається контролем, мовчанням, владою.
 Про жінку, яка колись вірила, що її вибір — правильний. А потім прокинулася в чужій країні, серед чужих правил, і зрозуміла, що більше не належить собі.

Це історія про страх — перед тим, що скажуть. Перед тим, що зроблять.
І водночас — про надію. Бо навіть у найтемнішу ніч можна вірити, що світанок прийде.

Яна — не слабка. Вона ніжна. А ніжність у світі, де виживають сильні, — це виклик.
Її сила — не у криках, не в протестах. А в тому, як вона вчиться знову бути собою. Як вона намагається захистити дітей, навіть тоді, коли її саму нема кому захистити. 

Я писала цю книгу — і переживала з нею.
Злилася на Насіма. Співчувала Вадиму, який теж не з ідеального світу.
Яна робила вибори. Не завжди правильні. Але її вибори — чесні.

Це книга про традиції, які іноді стають пасткою.
Про чоловічу потребу контролювати і жіноче право — жити.

Це східна казка, в якій багато попелу, але й трохи світла.
Казка про те, що іноді треба пройти через пекло, щоб почати дихати.

Мені хотілося поділитися.
Бо це історія не лише про Яну. Це історія — про тисячі Ян, які мовчать, терплять, чекають.

Я дуже хочу, щоб усі дожили до кінця цієї історії. Бо кінець — завжди важливий.
Навіть якщо він не казковий.

? А чому ви читаєте саме цю історію? Що в ній вам відгукується найбільше?

? Читайте «Казку з ароматом жасмину» на Booknet — і дайте собі право відчути.