Іноді мої мрії болючі, як лезо, а іноді... Трошки дивні. Коли я писала цю главу, то була в захваті, а зараз розумію, що вона може бути для когось незвичною (а для мене вона дуже мила). Оцініть моє божевілля самостійно ❤️

"Гра в покору" - оновлення вже на сайті!

Мара не поспішала. Сиділа розслаблено, навіть граційно, спершись ліктем на край столу. Потім взяла великий шматок м’яса, поклала його собі на тарілку і відрізала невеликий шматочок. Намочила в соусі, відправила в рот і неквапом прожувала, ніби в кімнаті більше нікого й не було. Потім запила. Вино торкнулося її вуст і повільно повернулось у келих. Кожен рух був точним, продуманим та елегантним.

Рейн не відводив погляду. Сидів нерухомо, мов витесаний з каменю. Його щелепи були стиснуті, але з кожним новим ковтком, який вона робила, він відчував, як щось у ньому напружується все сильніше. Тіло вже давно кричало про їжу, але Мара годувала тільки себе – і своє задоволення від ситуації.

– Ти так гарно тримаєшся, – нарешті озвалась Кривава Королева, не підіймаючи погляду. – Якби я не знала, що ти два дні не їв, нічого б навіть не помітила.

Вона подивилась на нього, усміхнулась і обережно, з відвертою демонстративністю, взяла ще один шматок м’яса й повільно проковтнула.

– Але ж ти не можеш не їсти вічно, правда? Ти просто... Чекаєш, поки хтось тебе нагодує.

Вона витерла пальці серветкою, зітхнула – і нарешті піднялась. Перейшла на його бік столу, підтягнула спідницю і неочікувано сіла йому на коліна.

– І ось ми знову в тій точці, з якої почали, – зауважила Мара, відкидаючи назад коси. – Минулого разу ти був щедрим господарем, тепер моя черга.

Ваша Чарівна Мрія