Руїна вже на порозі

Щиро дякую усім, хто цікавиться просуванням написання чергової книги циклу Козацька Доба, яка носить назву "Руїна". Ще більша дяка тим, хто просить викласти хоча б шматочок майбутнього роману. Можливо, наступного тижня викладу фрагмент для ознайомлення, щоб ви розуміли сюжет та атмосферу книги, яка все-таки схиляється до жанру пригодницька драма, так як важких подій там, на жаль, трохи є. Але це наша історія, трагічна та важка, тож маємо знати через що пройшли наші предки, виборюючи волю для України. Так само, як нині це роблять наші ЗСУ.

І спеціально для вас невеличкий уривок майбутньої історії, який чудово ілюструє загальну атмосферу:

Перечитавши написане, Ромодановський зітхнув і відклав перо убік. Вино в його кубку залишалося недоторканим. Надто важкими були думки у князя аби пити. У голові проносились думки, немов табун диких коней. Він розумів, що Сірко не з тих, що легко йдуть під руку, тим більше московії, проти якої він відкрито витупав. Але заспокоював себе тим, що навіть вовк голодніє - і тоді йде туди, де м'ясо. Мечем такого видатного воїна не здолати, а от обіцянкою можливо. Дикі вони, але на Дикому Полі потрібні саме такі. Так, їх не зламати, а от направити туди, куди потрібно, можна. А колись… колись, коли в них не лишиться іншого вибору, вони все рівно стануть частиною московської держави. І ніхто вже не згадає, що в них колись була своя воля, своя земля, своя культура, своя мова. Ромодановський задоволено хмикнув від власних думок. Так, сьогодні козацтво – нездоланна могутня сила, здатна змести зі свого шляху будь-кого, навіть такого сильного ворога як московський цар. Проте прийде час і хитрість переможе там, де безсила відкрита сила. Колись ці землі, де живуть запорожці, перетворяться на частину московії, а пам'ять про лицарів волі зітреться з лиця історії.