«п’ять рандомних запитань»

або трохи про важливі розмови...

Інколи прості легкі діалоги запам’ятовуються на все життя і з часом набирають нового сенсу…

«.. Мовчанка трохи затягнулася. Дівчина не хотіла порушувати тишу першою — доведеться вести нудні формальні балачки.

—   Так, Лідіє Литвин. Здається мені, ми знов не з того почали. — Алессандро дивився тим поглядом, коли не зрозумієш, чи то він серйозно, чи то якийсь жарт.

—   А з чого починати?

—   П’ять рандомних питань і п’ять відповідей без роздумів!

—   Це як? — пробувала зрозуміти Лідія.

—   Ні-ні, не так! — виставив долоню уперед хлопець, спиняючи її.

—   Твій найперший спогад? Не думай, відповідай!

—   Ам…. ам… Мені десь біля двох років. Я йду по дерев’яній підлозі в повзунках і мені дуже слизько. А твій?

—   А-а-а! — покивав він пальцем, — Неправильно граєш! П’ять питань від мене. І п’ять відповідей від тебе.

—   Але так нечесно! Мені також цікаво, — пробувала заперечити Лідія, але її знов спинили типовим італійським жестом.

—   Найогидніша їжа?

—   Кров’янка з великими шматками сала, — дівчина сказала, і сама поїжилася. То певно єдина страва національної кухні, від якої в неї мороз йшов поза шкірою.

—   Найсміливіший вчинок?

—   Бійка з індиком!

—   Найкраща розвага?

—   Кататися замерзлим озером! — без роздумів вистрелила Лідія, від чого її супутник здивовано підняв брову.

—   Найбільш ганебний вчинок?

—   Надзюрила в штани на дитячому ранку.

—   Що?! — він розсміявся, закинувши голову назад. — Чесно, не думав, що ти таке скажеш. І як же ти докотилася до такого життя?

—   А що? Буває. Мені три, зимове свято. Я в костюмі сніжинки. Затісні колготки врізаються в пузо. Сукенка кусає. Корона з дощиком стискає голову, а мені треба розказати вірша. Може для когось туалет в пріоритеті, а для мене, знаєш, треба було блєснути на повну. Правда, вийшла сніжинка з підмоченою репутацією.

Алессандро заливався сміхом.

—   Ну, ти абсолютно вжилася в роль — розтанула, — все ще реготав він.

Лідія оцінила його жест: між ними зникла незручність і тепер вони спілкувалися, ніби були добрими друзями. Вона й сама посміхнулася. На кілька хвилин вдалося забути, як же фігово їй насправді...»

Більше важливих розмов, моря, літа і романтики на сторінках книжки «Сумую за Еверестом»

https://booknet.ua/book/sumuyu-za-everestom-b438611