Вітаю!

Запрошую до оновлення роману " Я буду кохати тебе вічно".

Златославу чекає нелегка доля, наречений зрадив їй за місяць до весілля, але є іще один наречений який чекає на неї уже ледь не десяток століть. Але якого вона на жаль не пам'ятає...

Уривок.

Дівчина невдоволено зиркає на мене, в її погляді — невдоволення, а в голосі — образа.

— А ти б не плакав, якби... — вона замовкає, опустивши очі.

Пильно з хвилину дивлюся на свою капризну кохану і чесно відповідаю:

— Я не те що плакав — я не жив без тебе. Але ти пішла від мене у вічність. І, повір, кохала ти мене надто сильно, бо пішла з життя з моїм ім’ям на вустах. А цей Юстин не вартий, аби ти навіть у його бік глянула, не кажучи вже про більше.

Златослава шморгає носом, довго мовчить, складаючи кінчик ковдри у складки, а тоді півтоном шепоче:

— Я все одно тебе не пам’ятаю. А Юстин... — вона знову шморгає носом і додає: — Він реальний.

Мені так і хочеться додати: «Покидьок», але я змовчую, бо знаю, як болить зараз її серце.

— Я теж реальний, серденько. Такий, як усі, тільки на кілька сотень років старший за всіх.

Златослава крізь сльози сміється.

— Дуже дотепно.

— Але ж чесно, — теж посміхаюся.

Раптом дівчина серйознішає і пильно зиркає на мене своїми до божевілля красивими синіми очима.

— Болеславе, навіть якщо я згадаю тебе — як я житиму з тобою? Ти ж старий...

Книга тут...

Тихої ночі!