Додано

18.06.25 12:09:46

Єдина знижка на передплату роману «невинний каприз

Доброго ранку, любі мої! Сьогодні діє єдина знижка на передплату роману «Невинний каприз».
Якщо ще роздумували — саме час скористатися! Він. Вона. І магнетизм між ними.
Неочікуваний. Незрозумілий. Спонтанний.
Той, що спалахує раптово — і вже не відпускає.

І хай би що відбувалося навколо...
Хай хтось плете інтриги.
Хай комусь боляче, що не втримав його — і тепер хоче бачити на колінах.
А, може, це зовсім не той, про кого всі подумали.

А вона?
Вона — як тиша перед бурею.
І буря після тиші.

Анабель і Крістіан. Крістіан і Анабель.
Їхня історія почалась з одного погляду. З одного дотику. З гри, що здавалася лише пустощами. З одного — невинного капризу…

Попереду — ще кілька емоційних глав із несподіваними поворотами, і ми вже зовсім близько до фіналу.

А поки — ловіть уривок, який точно відволіче вас від буденності:

– Привіт, – кажу тихо, але голос відлунює, наче постріл. Мої очі не відриваються від неї. – Можна на хвилину?

– Тут? – вона вагається, кинула погляд на брата. – Але ж...

– Саме тут і зараз, – не вимагаю, а прошу.

Відходимо вбік на кілька кроків. Здається, стає тихіше, хоча площа навколо кипить життям, а в моїй голові – не тиша, а шелест хвиль прибою.

– Ти не відповіла на моє повідомлення, – кажу, беручи її за руку. – Лише лайк. Я сподівався, що заслужив на більше. Виходить, помилявся?

– Ми... просто говорили, – запинається. – А потім… навіть не знаю. Зрештою, ти теж більше не писав. Тож ми квити.

– Це було не «просто». І ти це знаєш. Чи я уявив собі більше, ніж було, – дивлюсь прямо в вічі.

– Не знаю, – вона промовляє майже пошепки, але слова ріжуть, наче лезо. – Я справді не знаю, Крістіане...

Стискаю губи, намагаючись не зірватися. Знаю, що це неправда, бо її очі говорять мені зовсім інше. Набираюся сміливості й кажу першим, хоч моє его вже шепоче, нагадуючи про її втечу і той ляпас, але серце підштовхує шаленим стукотом:

– Анабель Спенсер, – цілую руку і притуляю її до щоки. – Я так злякався, коли подумав… Той голий торс… А тепер ось це – картини, виставка...

– А ти змінилася, – прозвучало так тихо, майже подумки.

– Ні, – каже схвильовано. – Я просто вже боялася чекати.

І це мене проймає. Пригадалася її постать у світлі софітів. Її справжність. Моє захоплення… мій відчай, мій страх. Відчуваю, як моє его відступає. Боюся зависнути між вчора та сьогодні. Роблю крок уперед і стаю ближче – впритул.

Наші погляди зустрічаються – мовчазна згода. Я обережно торкаюся її обличчя, ніби боюся розбудити від сну. Пальці ковзають щокою, а губи знаходять її губи – м’яко, ледь відчутно. Це – не просто ніжний дотик, нескінченність, у якій ніби розчиняється час. Вона відповідає – спершу сором'язливо, потім щоразу впевненіше.

Я поглиблюю поцілунок повільно, без поспіху, без напору, відчуваючи її трепет і невпевненість. Тепло розтікається тілом, змішуючись з бажанням, обережністю і жагою. Дотик стає щільнішим, порив емоцій – сильнішим і нарешті пристрасним, надто пристрасним, до запаморочення. Ми ніби дихаємо одне одним. Так солодко, так щемливо – до болю. Мої руки ніжно пестять її шию, пальці заплутуються в її волоссі. Її руки куйовдять моє...

❤️ Деталі тут:
https://booknet.ua/book/nevinnii-kapriz-b435737

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Марса Чаунік

1075

відслідковують

Інші блоги

Єва Борея

Янголятко вдома ♥

Щось пішло не так… Ще зовсім недавно — у полоні демониці. А тепер — вдома. Що ж там насправді відбувається?.. Те саме ліжко з білими ковдрами. Той самий стіл, за яким він годинами сидів на самоті, вирізаючи візерунки

Ана Харві

❤️ Апдейт аватарки ❤️

Вам пише не якась незнайома тьотя) це все ще ваша знайома тьотя, просто з іншою аватаркою.❤️✨ Вирішила нарешті оновитися, бо попередня картинка мені щось зовсім перестала подобатись. ❣️ Ви знаєте, як це буває: в

Лія Лореляйн

А мій "Янгол..." у вас уже в бібліотечці?!

Кілька днів тому у мене стартувала нова книга, яка називається «Врятуй її, Янголе!», котру я пишу спеціально для Флешмобу "Неправильне кохання". Зрештою, яке кохання вважати правильним, це ще велике питання. Але

Анна Лященко

Чи захистить халат?

Артур усміхається, відкладаючи планшет. — Якщо тобі так потрібне джакузі, Діано, завтра воно стоятиме тут. Але я думав, тебе більше турбує інший пункт договору. — Який саме? — видихаю я, відчуваючи, як від його голосу

Гончарчик Мілана

"Просто сусідська кава"

Ну що, здається, “просто сусідська кава” трохи вийшла з-під контролю ☕? Софія вирішила, що вчора було занадто спокійно — і якщо вже грати, то грати до кінця. Трохи випадковості. Трохи провокації. І дуже багато впевненості. А