Інколи близькі люди, проявляють забагато турботи!

Іще раз вітаю, мої хороші!

А вам знайомі такі відносити, коли рідні чи близькі люди краще знають, що вам робити, і як краще буде для вас? 

Звісно це турбота зі сторони рідних, але не завжди краще для нас. 

Запрошую до нового розділу роману " Після ночі кохання".

Саме такі стосунки зараз у романі.

Уривок.

Після застілля перебралися у вітальню і саме вели тиху, спокійну бесіду, як прийшла наша управителька та повідомила, що до нас гість.

— Хто там, Евеліно? — поправивши окуляри, цікавиться дідусь.

— Сергій Орестович.

Погляд дідуся одразу стрибає на мене, та ми не встигаємо зреагувати, як бабуся видає розпорядження.

— То проведіть гостя сюди.

Управителька зітхає та повідомляє:

— Сергій Орестович кличе Даяну Володимирівну до воріт.

— Ой, як це романтично! — зі захватом плескає в долоні бабуся.

— Аделіно, припини! — гримить дідусь. — Ти вже не на сцені, — він важко зітхає і пильно дивиться на мене.

Я ж уся киплю зсередини гнівом. Звісно, я нікуди не хочу йти. Тому, опустивши погляд, кручу в руках телефон та вдаю, наче нічого не чула.

— Мам, ти підеш? — заглядає мені в очі допитливим поглядом донька.

— Звісно піде, — відповідає за мене бабуся. — Доки можна в дівках сидіти?!

Книга тут...

Приємних емоцій!