Привіт, друзі! Я Тала Княжа, і сьогодні хочу поділитися, чому я створила оповідання «Тиша, що говорить» з моєї книги «Історії, написані олівцем».

Ця історія народилася з бажання розповісти про мовчання, яке говорить більше, ніж слова. Я часто помічала, як у житті ми ховаємо найважливіше за тишею — почуття, страхи, любов. Катя, головна героїня, стала для мене уособленням людини, яка вчиться чути цю тишу: у собі, у своїх близьких, у коханні. Я хотіла показати, як вона, попри сумніви й сімейні таємниці, знаходить сміливість відкритися світу.

Ще одна причина — це зв’язок із сім’єю. Мені було важливо дослідити, як минуле батьків, їхні помилки й любов впливають на нас. Через Катину історію, особливо її відкриття про Машку, я хотіла передати, що правда, навіть болісна, може зробити нас ближчими. Я вірю, що розуміння коріння дає силу рухатися вперед.

І, звісно, я писала про любов — не гучну, а тиху, як перший сніг. Любов Каті й Гліба, їхні спроби бути щирими попри страх і втому, — це про те, як важливо залишатися поруч, навіть коли слова закінчуються. Я присвятила цю історію всім, хто вчиться любити через мовчання й знаходити слова там, де їх бракує.

Дякую, що слухаєте! Якщо ви читали «Тишу, що говорить», розкажіть, що вона для вас означає. І до нових історій!