Рецензія в рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак на твір самої Тетяни "Люди та орки"

Мої враження. Перше, що хотілося б зазначити - я давно такого не читала. Саме твору, в якому є основна ідея, а не тільки історія. І в наші часи, мабуть, дуже актуальна ідея - "все залежить від точки зору".

Сюжет (тут будуть спойлери, бо я не знаю, як зробити без них). У нас є головна героїня, очима якої ми бачимо все, що відбувається. На перший погляд, звичайна дівчина, але буквально з кожним новим абзацем ми розуміємо, що з нею щось не так. По-перше, вона ненавидить якихось "орків", по-друге, сповідує релігію, від однієї згадки про яку в голові з'являється ціла купа червоних прапорців, а, по-третє, вона має тіло, вкрите... Лускою? Але то нічого страшного, так у всіх навколо. А от якраз тих, хто так не виглядає, вона називає орками. 

І ось вона зустрічає такого "орка"... Мій зіпсований Букнетом мозок, чесно кажучи, налаштувався одразу на любовний роман, але книга не про те. Геть не про те. Вона про те, що є свої і чужі. І "перестановка місць доданків суми не змінює". Не хочу описувати весь сюжет, але розвиток історї мене порадував.

Персонажі. Мені сподобалось, що "орк", який в нашому розумінні насправді людина, теж ні в якому місці не святий і не хороший. Він просто за своїх і робить те, що треба. Сподобалось, що героїня не відмовилась від своїх переконань навіть після того, як побачила повну картину - бо так і в житті було б, скоріш за все... 

Підсумок. Я дійсно чудово провела час. Я скучила за такою літературою, коли ти "відкладаєш книгу" (навіть електронну), а думки про неї залишаються з тобою. І читати було просто цікаво - авторка пише так, що змушує "зануритись" у сюжет, з нетерпінням переходити на наступний абзац.

Цю книгу рекомендую всім, хто хоче почитати класичну філософську фантастику, що залишає довгий післясмак.

Дякую за увагу.