Леру б заплакав, аби знав, як ми познущалися з його спадку)

Та нехай класик вибачає, до оригінальної історії я відчуваю лише глибоку повагу, а те, що написано – лише гумористична алюзія. Колись давно ми з подругою накидали ідею, яка почалася як «а що, якщо?..». Я на неї натрапила, перечитала і вирішила, що хочу доробити.

(Подруга урочисто благословила на роботу, щоб ніхто не вважав, що я краду чуже!)

Ахтунг! Історія легка, весела, з гіперболізацією, підходити серйозно категорично не рекомендується. З бажанням повеселитися – ласкаво прошу)

 (До речі, якщо в когось є група, куди б можна було закинути рекламу та додатися підписником – буду вдячна за посилання/запрошення.)

Привид без опери

Уривок:

– Ваше «ля», мадам, звучить огидно, – несподівано приємним баритоном зауважив Привид з суто професійною скрупульозністю.

Наче перед ним стояла не жінка. Не напівоголена красуня, а недобросовісна учениця, яка виявилася неготова до відповіді.

У напівоголеної красуні, тим часом геть не естетично відвисла щелепа.

– Та скільки ж можна це терпіти?! – схаменулася вона, й хутко схопила з ширми довгий шовковий халат.

Зауваження про ноту вразило її в самісіньке серце. Настільки, що після халату вона не роздумуючи схопила чорнильницю й цілеспрямовано жбурнула її в чоловіка в масці.

– Мало того, що ви два роки мені життя псуєте, так ще й ображаєте!

В руках у примадонни блиснула срібляста таця.

Від несподіванки, чоловік ледь устиг ухилитися. Здивовано озирнувся на чорнильну пляму, що розпливалася на світлій стіні та скривився.

– У вас і «сі» не краща, мадемуазель, – буркнув він уже з роздратуванням, але розсудливо відступив на крок, не зводячи очей із таці в руках істеричної особистості.

Життя балувало Привида найрізноманітнішими й дуже рідко приємними несподіванками, але з усім цим багатством досвіду, тацею він ще не отримував. І вважаючи на погляд прими, вона твердо вирішила заповнити цей пропуск в його життєвій скарбничці неприємностей.

– Ах, «сі» йому не до вподоби! Вибачте, будь ласка! – з обуренням вигукнула жінка, прицілилася – й що було сили жбурнула тацю в нахабу.

Слідом за тацею пішли келихи, глечик, бутафорський ананас. Коли ж кидати стало нічого, а злість не минула, примадонна, уперши руки в боки, здула з чола пасмо, яке вибилося із зачіски й люто глянула на непроханого гостя.

– Та який же ж ви мерзотник! – прошипіла вона. – Боягуз та негідник, ось ви хто, мсьє! Будуєте підступи за моєю спиною, а потім намагаєтесь мене вбити. Бридко й огидно!