Минулі життя, яких ми не пам'ятаємо

Що краще: знати свої минулі перевтілення чи залишатися в невіданні?
А що, як минуле не переслідує, а, мов тінь-маяк, висвітлює найважливіші миті прожитих життів — щоб попередити про...

Вітаю, любі читачі! До Вашої уваги одне з перевтілень Фелікса.

Та істота, що багато значила для нього. Наґа

Трохи спойлеру... http://booknet.ua/book/fenks-b436126

Фел інстинктивно відступив. Та тієї ж миті крізь нього мов пройшов струм. Груди стиснуло, перехопило подих. Усе навколо зникло в білій пелені, ноги підкосилися. І в цю мить він побачив як постать чоловіка пройшла крізь нього. Їхні єства торкнулися одне одного й, ніби знехотя, розійшлися. Із того дотику Фел відчув силу, могутність, упевненість. І гордість, що наче нитка тягнулася з єства  Іґніса.

Фелікс випростався. Його внутрішнє єство відгукнулося — ніби він повернув собі щось забуте, але рідне. Чоловік мигцем повернувся до нього обличчям, але воно було все ще розмите в сприйнятті Фела. Іґніс поспіхом зняв шкіряні перчатки й обійняв жінку.

— Наґа, — промовив ласкаво і поцілував її.

Образи ставали чіткішими. Усі ті відчуття, що вирували в ньому щойно, згасли, залишивши по собі хіба що  відлуння дежавю. Ні, це було більше, ніж спогад. Це він мав бути на тому місці. Це він кохав цю жінку. Це йому вона народила сина.

Фелікс завмер, дивлячись на світловолосого чоловіка, що стояв до нього спиною. Іґніс — це був він. Кожна емоція, кожна грань відчуттів фенікса відгукувалася в ньому болісною впізнаваністю. Фел обійшов подружжя, що обіймалося, аби краще роздивитися себе — іншого себе.