Історичні романи  Vs  Фентезі.

Кому що більше до вподоби?

Я люблю історичні романи. Це мій улюблений жанр з дитинства, коли хороших книг було мало і треба було купувати їх за макулатуру. А потім Радянський Союз розвалився і з’явилося багато хороших книг у вільному продажу. Ото був рай для мене!

Подобається мені і фентезі. Особливо така класика жанра, як «Відьмак» або «Гра престолів». Тобто, цикл книг носить назву "Пісня льоду і полум'я", але люди звикли до серіальної назви. У цьому циклі, до речі, обидва жанри тісно переплітаються, і сам автор казав, що при написанні свого твору надихався «Проклятими королями» Дрюона, тобто улюбленими книжками мого дитинства. А ще – у циклі явно можна простежити аналогії з подіями та персонажами Війни Червоної та Білої троянди. І не тільки.

Тобто, у кожного свій смак. І це чудово, бо кожний жанр має своїх поціновувачів і заслуговує на повагу.

На перший погляд здається, що фентезі писати легше. Коли автор працює над історичним романом, він по крихтах збирає дані по вибраній епосі, читає і перечитує купу документів, досліджує, яке вбрання носили, з якого посуду їли, як думали, які мали звичаї та закони... І ще багато чого. І горе автору, якщо він хоч десь помилиться, бо відразу з’явиться критик, який скаже, що пурпуени у XV столітті мали відкидні рукави, що падали не нижче колін, а точно до рівня колін. Або що окуляри придумали на рік пізніше від часу, що описується у книзі. А тому автор невіглас, нічого не знає, і його книги лайно, яке не варто читати.

Здається, що у фентезі можна накидати все, що завгодно, виправдовуючись словами: «це мій всесвіт, я тут роблю все, що хочу!» Але насправді не все так просто! У хорошому фентезі всі деталі добре продумані і взаємозв’язані. Дракон може вилупитися хоч з курячого яйця, але це повинно бути логічно пояснено. Не пам’ятаю хто сказав : у вашому всесвіті може бути два (чи чотири?) сонця, але треба логічно пояснити існування всесвіту з такою кількістю сонць. (Цитата не точна, але зміст приблизно такий). Але як би старанно автор не виписував свій всесвіт, все одно знайдеться критик, який скаже, що дракони так не літали, а у ельфів форма вух була не така.

Мені здається, що зараз читачам більше подобається фентезі. Чому так? Одна з причин може бути такою: історичний роман деякими читачами (підкреслюю – деякими, бо всі ми різні) сприймається як продовження шкільної програми. Знову запам’ятовувати імена, дати, історичні події... Набридло! А фентезі – це казка. Це - не обов’язково. Це – цікаво і приносить задоволення. (Насправді, хороший історичний роман теж приносить задоволення) Ніхто не змушує нічого запам’ятовувати. І який парадокс: читач сам по собі запам’ятовує і дивні імена персонажів, і географію вигаданих країн, і раси ельфів, і підвиди драконів, і науку чаклування...

Ось автори і грають з читачами в азартну гру. Беруть за основу якусь реальну історичну подію, додають туди ельфів та драконів, вигадують для героїв хитромудрі імена, змішують, струшують, як середньовічний алхімік – свою реторту, нагрівають на вогні пристрастей, додають за смаком сіль та перець – гострі еротичні сцени, і вуаля: фентезійний роман!

А ви що думаєте про ці жанри? Як читачі і як автори.

Ну і користуючись можливостями самореклами... Пропоную вашій увазі моє нове фентезі, що пишеться за вищезгаданим рецептом: «Замок Монтьєль».