Коли мої герої пов'язані з Америкою, у них відразу з'являється місто мрії...

Це місто що завжди у вогнях. Місто, що ніколи не спить. Це місто можливостей, це місто перемог та місто успіху. Звичайно, це Нью-Йорк.

Цікаво, що я пишу вже другу історію, пов'язану з відвідуванням Нью-Йорка. І я завжди в приємному захваті, завжди сповнена натхнення, коли пишу про це місто.

Мабуть, все завдяки музиці.

Завдяки Фрeнку Сінатрі з піснею "New York".

Немає нічого кращого за цю пісню, щоб описувати це величне місто мрії моїх персонажів.

І ось два уривки з історій, де Нью-Йорк відіграє дуже важливу роль.


РІЗДВО: ПОСТІЛЬНИЙ КОНТРАКТ У НЬЮ-ЙОРКУ

Його зіниці здивовано розширилися. Так ось який вигляд має Святвечір у Нью-Йорку. Сяє здалеку. 

- Це моє місце сили. Уперше я опинився в Нью-Йорку, коли мені було вісім. На стіні моєї кімнати відтоді висіла фотографія Джеймса Стейнфілда, і я не міг зрозуміти, чому Нью-Йорк має інший вигляд. Але потім, через багато років, випадково знайшов це місце, пропустивши поворот до готелю. 

- У мене на стіні теж висіла фотографія Джеймса Стейніфлда. 

Хо Джун повернув обличчя до Хьока. 

Той заворожено дивився на вогні міста Н. Він простягнув руку, бажаючи торкнутися, але лише збирав крихітних метеликів-сніжинок. 

- Чому ти не носиш рукавички? - Хо Джун сперся на капот машини. 

- Люблю відчувати цей світ. 

Він підібгав губи і засунув у кишеню свого пальта рукавички, які щойно дістав, щоб віддати Хьоку. 

- А ви чому не носите рукавички, якщо не ловите сніжинки? 

Він знизав плечима: 

- Клопітно: дістати, вдягнути, телефон дзвонить, зняти, скласти, шукати де впустив одну з них. 

Хьок задер голову і висунув язика. 

- Що ти робиш? Захворієш же! - Обурився Хо Джун. 

- Це весело. Спробуйте. 

Його фраза так безглуздо контрастувала з його безпристрасним виразом обличчя. Він був таким холоднокровним, ніби ніщо його не тривожило і кров не досягала шкіри. 

Хо Джун закинув голову і заплющив очі. 

Сніг був таким білосніжним, що його очі одразу ж заболіли. Відблиски фар лише посилювали цей сліпучий ефект. 

- Як ти це робиш? - Хо Джун опустив голову і підійшов до Хьоку. 

- Я стою ось тут... - Він простягнув руки до Хо Джуна, але не торкався. - Тепер поставте свій таз тут... Не крутіться... ось і тепер коли річка Гудзон дивиться на ваш профіль, ви дивитеся на небо... 

На язик Хо Джуна опустилася перша сніжинка - наче шматочок замороженого соку - холодна, така, що швидко танула, але смачна! 

Він засміявся і схопив Хьока за руку: 

- Ось ця красива! 

Ю-КРИТЕРІЙ МАННА-УЇТНІ
 

— А ви не підкажете, де ціна за відправку краща?

— У Нью-Йорку, — невдоволено буркнула вона. — Десять годин їзди — і ціна вашого листа знизиться на вісім центів.

Дональд заплющив очі і відсунувся від скла. Він повернувся до Генрі:

— Що ж... Доведеться заплатити.

— А давай, — раптом у серці Генрі спалахнула ідея. — Поїдемо і відправимо листа з Нью-Йорка?

Обличчя Дональда одразу посіріло:

— Ні, — Він заперечно похитав головою. — Анізащо. Ми навіть доктору Конраду не писали, що хочемо відвідати його друга... — Він швидко зрозумів натяк. 

— Зараз напишемо, — Генрі жестом показав поштарці, що вони відійдуть, і потягнув Дональда за собою. — Скільки там коштує марка до військового містечка? Три центи? Нам потрібен лише аркуш паперу, конверт і гроші. — Генрі вручив Дональду в руки перову ручку, якою кожен міг користуватися для коротких начерків, що писали замість вивірених листів прямо на пошті. — Напиши. Давай зробимо коротку поїздку, хай вони хоча б поглянуть на тебе, і листа відправимо. Поїдемо до Нью-Йорка, Дональде. — Він говорив натхненно і щиро, старанно ховаючи свої справжні мотиви за гарними словами. — Це ж Нью-Йорк, Дональде!


Оновлення "Ю-КРИТЕРІЙ МАННА-УЇТНІ" сьогодні о 18:00!


Ваша улюблена письменниця, 
Olha Alder ღ