Про "дорослішання" героїв — і те, що за ним стоїть
Додано
05.06.25 10:52:32
Про "дорослішання" героїв — і те, що за ним стоїть
Після коментарів до мого минулого посту я не могла не повернутись до теми змін персонажів — особливо головних героїнь. І сьогодні хочеться чесно поговорити про те, що я називаю “міфом змін заради любові”.
Ви теж помічали, як у багатьох історіях героїня — сильна, вперта, навіть бунтарка — раптом стає м’якою, покірною, "домашньою"? І все це... просто тому, що з'явився Він.
Усе її "ні за що", "ніколи" розбивається об перше зізнання в коханні, і до фіналу вона вже стоїть у фартушку з дітьми, з відполірованим характером. Наче вся її внутрішня сила була лише прикриттям до моменту, поки не з'явиться герой.
Це класична диснеївська стратегія з минулого — коли щастя = любов + тиха трансформація в милу, зручну людину.
Але ж справжні зміни — не про те, щоб "виправитись" заради когось.
Вони трапляються, коли герої (і героїні) проходять шлях. Через втрати. Через страхи. Через перемоги й поразки. Через внутрішню роботу.
Це може бути:
бойова травма
пережите зрадництво
зустріч із наставником
магічна подія, що змінює сприйняття себе
або навіть проста, але глибока розмова з кимось, хто вплинув
Іноді цей шлях болючий. Іноді — терапевтичний. Але він завжди має сенс.
Найцікавіші персонажі — це не ті, хто стає “хорошими” чи “правильними”.
Це ті, хто змінюється живо, правдиво. І не для когось, а завдяки собі.
А що для вас є “здоровим” або “вірогідним” дорослішанням героя?
Пишіть приклади з книг — хочу почитати ваші улюблені трансформації ❤️
Щодо розвитку головних героїв... Мої, наприклад, кардинально не змінювались. Головний герой просто переріс юнацьке кохання, подорослішав. І він розуміє, що сильні почуття не можуть бути виправданням негідних вчинків, хоч спочатку і не бачив цієї межі. А головна героїня, власне, і не змінилась, просто закохалась. Її висновки були зроблені раніше. І кожен з них постає перед вибором - залишитись собою, чинити згідно своїх переконань чи таки переступити цю межу, виправдовуючи себе пошуком компромісу заради сильних почуттів. Кожен з них в різний час постав перед цим вибором... і зробив його( не скажу в яку сторону))
Дієз Алго, Це звучить значно глибше й правдоподібніше, ніж типові романтичні схеми. Ваш підхід до героїв — це не про перетворення під впливом "великого кохання", а про зіштовхування з моральним вибором, де любов — не магічне вирішення, а виклик. І це вже набагато ближче до реального дорослішання.
Особливо цікаво, що героїня не змінюється як особистість, а просто закохується — це чесно, бо в житті ми не завжди проходимо глибинні трансформації. Іноді ми залишаємося собою, але нові обставини змушують інакше проявити те, ким ми є. А головний герой, який вчиться розрізняти силу почуттів і моральну межу, — це вже ознака справжнього росту, а не декоративного.
Взагалі, всі ці героїні ніби знаходять в собі "внутрішню жінку". І хоча частина авторок вказує, що потім вона, годуючи п'яту дитину груддю, другою рукою пише якусь дисертацію чи щось там викладає - воно виглядає непереконливо. Бо акцент саме на почуттях, які в хепіенді настільки насичені, що, природно, затуляють все інше. Ну і всі авторки (які пишуть епілоги) вказують, що через 30 років почуття так само божевільні і весь цей коктейль гормонів вирує з такою ж силою)) Що, звичайно, приємно, але нереально. Тому й не віриться, що ці чоловік і жінка можуть ще чимось займатися, окрім кохання). Тому ці книги пишуться не заради дорослішання, а саме заради кохання, а все решта - антураж.
Дієз Алго, Це дуже влучне й цікаве спостереження. Справді, в багатьох сучасних (і не лише) романах акцент робиться не стільки на розвитку героїні як особистості, а на її "пробудженні" через кохання — часто у форматі «відкриття в собі жінки». Іноді це виглядає, як магічне вирішення всіх проблем: достатньо зустріти «того самого» — і світ раптом набуває сенсу.
Щодо образів жінок, які годують грудьми, пишуть дисертації та переживають шалене кохання впродовж десятиліть — так, це більше схоже на фантазію, аніж на реальність. Це ідеалізоване бачення, яке більше працює як емоційне задоволення читача, ніж як реалістичний сценарій.
Можна сказати, що в таких книгах кохання — не інструмент трансформації, а сама суть трансформації. Героїня не дорослішає у звичному розумінні — вона не стільки росте внутрішньо, скільки просто змінює свою "внутрішню тональність" під впливом романтичного досвіду. А все інше — справді радше декорації.
Це не добре і не погано — просто така функція жанру. Як казали б літературознавці, ці історії — це «емоційний міф», де реалістичність не є самоціллю. Але для читачів, які шукають глибші або багатовимірніші трансформації.
У моїй книзі «Громовиця в порцеляновій чашці» головна героїня по суті не змінюється. Вона просто приймає рішення у фіналі поводитися трохи інакше — виходячи з вигіднішої для неї позиції. Це не трансформація, а свідомий вибір.
А ось у «Блага вістка. Для Йоана» все інакше. Там зміни психіки безпосередньо пов'язані з психологічним тиском та фізичною травматизацією. Історія закінчилася зовсім не так, як у прямолінійному любовному романі.
Є ще герої, над якими варто подумати. І хоча я старанно йду від стереотипів, іноді все ж таки махаю рукою: «Та гаразд». А потім, сідаю і переписую))
Можливо, це не зовсім те, про що ви питали, але мої герої завжди ростуть і змінюються, якщо мають для цього простір)
В першій казці "Таємниця твоїх очей" головний герой Ксавіан вперше потрапляє в людське суспільство - він трохи дикий, розгублений, молодий і гарячий. Але вже в другій книзі він став часткою людського суспільства - і тепер перед нами політичний інтриган, що знає собі ціну))) І я ще, як то кажуть, тільки почала)
MariWolf, ❤️❤️❤️
Як правило, я заморочуюсь на психології... І тільки зрідка дозволяю собі прийом "Неможливо пояснити, але факт" - коли вже дуже хочеться)))
Вітаю, мої любі читачі!❤️❤️❤️ Сьогодні — фінал моєї історії «Мій (не) колишній». Дякую, що були поруч із моїми героями впродовж цього місяця. У другій половині березня на вас чекатиме нова історія
Наглядно Це мій графік. Перший малесенький пік - це завершено виклад твору. Другий отой великий - це наслідки того, що твір на один день залетів у віджет "швидко набирають популярність". Цього вистачило, щоб
❤️ Зустрічайте гарячу новинку, що бере участь у флешмобі “Перші поцілунки”: “Білявка для негідника” Мій батько заборгував купу грошей не тій людині. Мирон Заславський не так давно у нашому
Маєте годину на власні здогадки. А новий розділ скоро розставить усе по місцях! Вже о 20.00 оновлення Ти належиш мені Не пропустіть!
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЩодо розвитку головних героїв... Мої, наприклад, кардинально не змінювались. Головний герой просто переріс юнацьке кохання, подорослішав. І він розуміє, що сильні почуття не можуть бути виправданням негідних вчинків, хоч спочатку і не бачив цієї межі. А головна героїня, власне, і не змінилась, просто закохалась. Її висновки були зроблені раніше. І кожен з них постає перед вибором - залишитись собою, чинити згідно своїх переконань чи таки переступити цю межу, виправдовуючи себе пошуком компромісу заради сильних почуттів. Кожен з них в різний час постав перед цим вибором... і зробив його( не скажу в яку сторону))
Дієз Алго, Це звучить значно глибше й правдоподібніше, ніж типові романтичні схеми. Ваш підхід до героїв — це не про перетворення під впливом "великого кохання", а про зіштовхування з моральним вибором, де любов — не магічне вирішення, а виклик. І це вже набагато ближче до реального дорослішання.
Особливо цікаво, що героїня не змінюється як особистість, а просто закохується — це чесно, бо в житті ми не завжди проходимо глибинні трансформації. Іноді ми залишаємося собою, але нові обставини змушують інакше проявити те, ким ми є. А головний герой, який вчиться розрізняти силу почуттів і моральну межу, — це вже ознака справжнього росту, а не декоративного.
Взагалі, всі ці героїні ніби знаходять в собі "внутрішню жінку". І хоча частина авторок вказує, що потім вона, годуючи п'яту дитину груддю, другою рукою пише якусь дисертацію чи щось там викладає - воно виглядає непереконливо. Бо акцент саме на почуттях, які в хепіенді настільки насичені, що, природно, затуляють все інше. Ну і всі авторки (які пишуть епілоги) вказують, що через 30 років почуття так само божевільні і весь цей коктейль гормонів вирує з такою ж силою)) Що, звичайно, приємно, але нереально. Тому й не віриться, що ці чоловік і жінка можуть ще чимось займатися, окрім кохання). Тому ці книги пишуться не заради дорослішання, а саме заради кохання, а все решта - антураж.
Дієз Алго, Це дуже влучне й цікаве спостереження. Справді, в багатьох сучасних (і не лише) романах акцент робиться не стільки на розвитку героїні як особистості, а на її "пробудженні" через кохання — часто у форматі «відкриття в собі жінки». Іноді це виглядає, як магічне вирішення всіх проблем: достатньо зустріти «того самого» — і світ раптом набуває сенсу.
Щодо образів жінок, які годують грудьми, пишуть дисертації та переживають шалене кохання впродовж десятиліть — так, це більше схоже на фантазію, аніж на реальність. Це ідеалізоване бачення, яке більше працює як емоційне задоволення читача, ніж як реалістичний сценарій.
Можна сказати, що в таких книгах кохання — не інструмент трансформації, а сама суть трансформації. Героїня не дорослішає у звичному розумінні — вона не стільки росте внутрішньо, скільки просто змінює свою "внутрішню тональність" під впливом романтичного досвіду. А все інше — справді радше декорації.
Це не добре і не погано — просто така функція жанру. Як казали б літературознавці, ці історії — це «емоційний міф», де реалістичність не є самоціллю. Але для читачів, які шукають глибші або багатовимірніші трансформації.
До речі, цікаве питання)
У моїй книзі «Громовиця в порцеляновій чашці» головна героїня по суті не змінюється. Вона просто приймає рішення у фіналі поводитися трохи інакше — виходячи з вигіднішої для неї позиції. Це не трансформація, а свідомий вибір.
А ось у «Блага вістка. Для Йоана» все інакше. Там зміни психіки безпосередньо пов'язані з психологічним тиском та фізичною травматизацією. Історія закінчилася зовсім не так, як у прямолінійному любовному романі.
Є ще герої, над якими варто подумати. І хоча я старанно йду від стереотипів, іноді все ж таки махаю рукою: «Та гаразд». А потім, сідаю і переписую))
MariWolf, ❤️❤️❤️
Можливо, це не зовсім те, про що ви питали, але мої герої завжди ростуть і змінюються, якщо мають для цього простір)
В першій казці "Таємниця твоїх очей" головний герой Ксавіан вперше потрапляє в людське суспільство - він трохи дикий, розгублений, молодий і гарячий. Але вже в другій книзі він став часткою людського суспільства - і тепер перед нами політичний інтриган, що знає собі ціну))) І я ще, як то кажуть, тільки почала)
MariWolf, ❤️❤️❤️
Як правило, я заморочуюсь на психології... І тільки зрідка дозволяю собі прийом "Неможливо пояснити, але факт" - коли вже дуже хочеться)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати