Вітаю, сонечка!

Роман "Вкрадене серце" — оновлено. 

Уривок.

Доки спускаюся ліфтом, мізкую, як маю сьогодні придумати зустріч з Аїдою. Я просто зобов’язаний побачитися з нею, адже страшенно хвилююся.

Ще не встиг дійти до машини, як дзвонить мій телефон. Зиркаю на екран та дещо шокований — мене турбує батько Маріанни. Не маю бажання з ним спілкуватися, але й як хлопчисько поводитися не збираюся, тому, попри своє небажання, знімаю слухавку.

— Слухаю!

— Здоров, Вілене! Я в тебе в офісі... Ти де?

— Добридень! — відповідаю. — Вікторе Андрійовичу, я поїхав у справах. І наміру повертатися не маю.

— Вілене, я маю до тебе серйозну розмову...

Шумно видихаю, бо, якщо чесно, не налаштований на розмову — моя голова в цей момент забита іншим.

— Вікторе Андрійовичу, нам уже немає про що говорити.

— Вілене, прошу, будь людиною. Ну хоча б вислухай мене, — проситься Котов, що мене неабияк дивує. Він же не звик просити — лише погрожувати та накази роздавати.

— Гаразд, — видихаю й додаю: — Я зараз під’їду...

Книга тут...

Приємного читання!