— Ти памʼятаєш мене, Лілі? Маєш памʼятати… 

— Може, ви мене з кимось переплутали, — я спробувала вирвати руку, але він тримав міцно. Чесно кажучи, я не сумнівалася, що йому була потрібна саме я. Інакше він не звернувся б до мене на ім’я. 

— Я дарую тобі червоні лілії, щоразу, кожного виступу! — вигукнув він, стиснувши мій запʼясток сильніше.

— Дякую, мені дуже приємно, — я побачила Олега, що вийшов з автівки і наближався до нас, і мені трохи полегшало. Все ж батько був правий, коли казав мені не ходити ввечері самій. 

— Я люблю тебе! — він раптом обернувся, певно, почув , як підходить Олег, і дістав з кишені пістолет. — Назад! Вали звідси, інакше я стрілятиму!

Від страху я навіть втратила дар мови. Хотіла закричати, покликати на допомогу, але з горла вирвався якийсь тихий  писк. 

Водій все ж рвонувся до мене. Як в сповільненій зйомці я побачила, як нападник зробив постріл і Олег впав. Потім нападник направив пістолет мені в район грудей:

— Ти будеш моєю дівчиною! Зрозуміло?

Я розгублено озиралася навсебіч. Хоч кажуть, що перед смертю перед очима пролітає усе життя, в мене нічого такого не було. Чомусь я подумала, що завтра мала прийти на примірку сукні для концерту. А ще, що так і не поїхала до Франції, збиралася після закінчення сесії, і от…

— Відповідай! — вигукнув він. — Поцілуй мене! Тоді все буде добре! Ти ж будеш моєю дівчиною?

 — Це так несподівано, — ледве чутно сказала я. — Може, ми спершу познайомимося… Як вас звуть? 

— Я відведу тебе до себе… Більше ніхто не буде дивитись на тебе, — як у маренні говорив він. — Мене звуть Паша, Лілі. Давай поцілуємось, — і потягнувся вперед, до моїх губ. 

Я подумала, що, мабуть, він якийсь наркоман. Погляд у нього був дуже дивний. А ще було страшно за Олега, який лежав на асфальті непорушно. Мабуть, цей тип його вбив…

Це був уривок із моєї новинки, яка з'явиться на сайті завтра. Цікавий початок? Будете читати?

А ще пропоную вгадати назву цієї історії. Думаю, це буде зробити нескладно) Перше слово "Під".  Пишіть ваші варіанти в коментарях!