Мирної ночі, любі!

Запрошую до оновлення романтичної історії кохання, Вілена та Аїди.

Уривок.

— Ну і, що вже сталося?

— В смислі? — з повним нерозумінням питаю я.

— В коромислі! — фиркає тітка й, підійшовши ближче, запитує: — Ти себе в дзеркало бачила?

Я спантеличено переводжу погляд у дзеркало, але нічого дивного там не бачу. Зиркаю на тітку й питаю:

— Юль, що не так?

— Твої очі... У них — біль та страждання, а ще страх, — відверто випалює вона. — То, може, розповіси, що трапилося? Бо від мене все одно нічого приховати не вийде. Я ж усе відчуваю. — тітка цілком серйозно попереджає. — Моя прабабка людям на долю ворожила, а я від неї дар отримала... Не знала?

Важко зітхаю й опускаю очі. Почутим шокована. Видихнувши, повертаюся до дзеркала, бо потрібно закінчувати макіяж. Але зараз я не маю права в чомусь зізнаватися — це лише моя таємниця.

— Не знала, — відмахуюся на заяву тітки, а тоді, вдаючи впевненість, з іронією додаю: — Такий собі з тебе екстрасенс, тітонько. Я лише погано спала вночі, ще й день на роботі видався важким.

— Угу, — повторює цілком серйозно Юля. — То тепер це називається — «день важкий»?

Читати тут...

Приємного читання!