Привіт, мої любі королеви та королі!

Хочу запросити до книги, яку я дуже люблю. 

Зустрічайте Короля та його Королеву 

 “Дружина”

Люблю цю частину книги…

Уривок:

“— Ти шукав мене… Кайдене… дякую. — Вона обійняла мене за шию дужче і її губи торкнулись моєї шиї. Її гаряче дихання заспокоїло моє і досі напружене тіло, хоча адреналін вже поступово почав спадати, і я відчував, як я втрачаю те, що робить мене мною - силу. Я про силу, яка називається - триматись осторонь та незближуватись. Але зараз - це інше. Я хвилювався. Ні більше, ні менше. 

   — Ти вимкнула телефон. Про це ми теж поговоримо. Зробиш іще раз так і…

   — Я більше так не буду. Чесно. — Вона поцілувала мене знову. Ці її цілунки змушували мене менше сердитись і через це я бісився. 

   — Все одно - поговоримо і навчимо тебе слухатись мене.

   — Я тобі не собака.

   — Ти моя дружина.

   — Як і ти мій чоловік. 

   — Але ж не собака. 

   Ми обоє ледь тихо захихотіли. А потім я почув, як тихо вона заплакала. 

   — У мене закінчилось печиво… 

   Печиво?! Ось, що шурхотіло, коли я її знайшов. Я не запитував раніше, чого вона так чіпляється за нього, та й зараз… навряд чи час, але це для неї було важливо.

   — Ти голодна?

   — Ні. Просто коли в мене панічні атаки… — вона на мить замовкла, але через важкий схлип додала, — печиво допомагає мені впоратись. 

   Я судомно ковтнув. Не думав, що в неї можуть бути якість такі проблеми, вона так сонячна та життєрадісна, а має якусь таку фігню. Не така вона “Барбі”, як я собі уявляв перед весіллям. Мені шкода, що щось її лякає… шкода, що вона має якісь страхи… Шкода. 

   Коли я вийшов з нею на руках з воріт, водій відчинив нам дверцята і я всівся з Еві у авто. Сказавши водію, щоб віз нас до готелю, я так і не відпускав свою дружину з рук, поки вона тулилась до моїх грудей, а я погладжував її спину. 

   — Зупинись тут. — Мовив я до водія.

   Авто зупинилось і я зняв зі своїх рук Еві, вона насупилась і перелякано запитала:

   — Куди ти?

   — Зараз повернусь.

   Вийшовши з авто, я зачинив двері і вже за кілька хвилин повернувся з пачками різного цукрового печива, придбаного в магазині через дорогу. Такого, як вона їсть - не було, це все-таки інша країна, але можливо це їй допоможе.

   — Кайдане… — вона торкнулась пальчиками пакетів з печивом і знову повторила моє ім'я, — Кайдене… ти зробив це для мене…

   Я закотив очі, а потім подивився на неї.

   — Це просто печиво. Не романтизуй. 

   Вона торкнулась мого обличчя і знову вилізла мені на руки, обіймаючи за шию. 

    — Дякую, не романтику, — вона знайшла мої губи, і я притиснувши її дужче, із задоволенням прийняв її подяку.”

І така ж емоційно-сильна книга "Мій бос - мій гріх"

Підписуйтесь на СТОРІНКУ БУКНЕТ щоб до вас постукали гарні новини)

І ось сюди, щоб першими смакувати уривками та візуалом грішним і дуже грішним ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ

Мирного неба!!! Героям Слава!!!