Мої емоції про участь у Рекорді України

Вітаю, любі❤️

Ділюсь частинкою своєї душі:

Того дня я чекала з тремтінням у серці. Жахливі обстріли мого міста змусили зануритися у стрес.

І ось вона, ніч перед дорогою. І знову обстріл… Поспати вдалося менше трьох годин, але ніщо вже не могло зіпсувати мій настрій. Я хотіла терміново винайти телепорт, щоб якомога швидше дістатися до фестивалю, який я так довго чекала. Мій чоловік, моя справжня підтримка, був поряд та казав, що у мене все вийде.

Київ. Парковка. Повідомлення від кураторів. Нагадування собі: «Знімай відео! Все, що бачиш навкруги!». І ось вже вул. Хрещатик 7/11. Велика, могутня, історична споруда у самісінькому центрі Київа. Раніше, коли я прогулювалась цією вулицею, мені лишалося лише мріяти побувати всередині. А зараз я тут.

Відчиняю масивні двері і бачу знайомі обличчя. Подумки проносяться вірші, які декламували ці талановиті люди.

Підіймаюсь на другий поверх, відчиняю двері і бачу те, заради чого я їхала. В душі стало тепло. Відчуття, що я вдома, а поряд рідні незнайомці.

На балконі була вона — прекрасна Ірена Слута. Я декілька місяців чекала на цю зустріч, а її слова, які вона адресувала мені: «Перемога завжди обирає найбільш наполегливих», допомагають мені рухатися вперед до мети.

Посмішки, обійми, вигляд на Київ, фото. Вогник щастя починає розквітати у серці.

Мій виступ все ближче. Зізнаюсь, я стала нервувати. Але дарма.

Мене запросили на сцену, і як тільки я сіла у крісло, я відчула...

[ в продовження читайте ось тут: тиць сюди ]