Запрошую до романтично-містично-детективної історії від Мар’яни Долі! 

Головний герой  роману “Єдина” Фелікс у барі  заступився за молоду дівчину, дуже схожу на його перше кохання. Так вона опинилася в його будинку. Але чим далі, тим більше він сумнівається в тому, що ця зустріч випадкова?

Сьогодні авторка відкрила передплату на цю книгу. Ціна кілька найближчих днів буде мінімальною, тож не варто чекати завершення, купуйте прямо зараз і підтримайте Мар’яну в перший день передплати!

Уривок для вас:

Дівчина сиділа на високому стільці, накручуючи на палець довге хвилясте пасмо золотавого волосся. Перед нею стояла висока склянка з якимось кольоровим напоєм. На дівчині була біла довга сукня. Геть немодна в Києві кінця двадцятих, і точнісінько така сама, як тоді, коли він побачив її уперше… І такі самі білі босоніжки…

“Стоп, Феліксе, то не може бути вона. Їй уже має бути за сорок, як тобі. А це зовсім молоденька дівчина.  А може, привид? Галюцинація? Спитати в Макса, чи він її бачить?”

Ці думки промайнули за якусь секунду, поки він дивився на тендітну фігурку дівчини. Раптом поряд з нею з’явився якийсь здоровань у чорній футболці та джинсах. Нахилився до дівчини, про щось запитав. Вона заперечно похитала головою. Мужлан взяв її під руку, вона вивільнилася. Тоді він потягнув її на себе, обіймаючи…

Фелікс сам незчувся, як опинився біля бару. 

 — Якісь проблеми? — запитав у мужика, що досі тримав дівчину в білій сукні за руку. 

 — А що таке? — вирячився той. — Йди собі, куди йшов!

 — Відпусти дівчину, — Фелікс дивився йому в очі прямим незмигним поглядом. Той явно був сміливим лише з тими, хто слабший. Тим паче до них наблизився Макс і став за плечем Фелікса, тож сили явно були нерівні. 

 — Йдіть ви… — здоровань повернувся і зник в натовпі, залишивши дівчину у спокої. Та зіщулилася, потираючи передпліччя, на якому відпечаталися червоні плями від пальців кривдника. 

Тепер Фелікс побачив її зблизька. Дівчина була дуже схожа на Яну, та, очевидно, не вона. Волосся таке саме, шкіра така ж ніжна і біла, але очі в Яни були сірі, а в незнайомки карі. Носик у Яни був трохи кирпатий, а у цієї дівчини рівненький. Йому раптом стало шкода, що це не Яна, не його перше кохання… Просто дуже схоже дівча.

 — Ти з ким сюди прийшла? — запитав він. 

 — Сама, — тихо відповіла дівчина. 

 — Не найкраще місце, щоб молодій дівчині сидіти самій пізнім вечором, — буркнув він.