Мирної ночі, всім! 

Запрошую до нового розділу роману "Я буду кохати тебе вічно".

Уривок.

Якою ж я була сліпою?

— Юстине, навіщо ти так зі мною? За що?

— Так вийшло, — лиш відмахується він.

— Юстік уже хотів тебе покинути, але ж ні — ти причепилася зі своїм весіллям. Він не кохає тебе більше... — і собі зверхньо лепече білявка. — Він уже давно кохає мене.

У голові спливають накази бабусі: дитино, тримай язик за зубами, особливо у гніві.

Але я не можу стриматися і змовчати не можу.

— Хай вам світ зав’яжеться одне на одному, щоб ходили одне за одним, як сліпі котята, та гризлися, мов собаки, але при тім довіку разом були, — розлючено зиркаю на свого уже не нареченого і, стримуючи сльози, питаю: — Юстине, невже так важко було все розповісти?

— Зникни з нашого життя назавжди! — верещить білявка. — Дай нам спокій...

Продовження тут...

Мирної ночі!