Немало часу я пропрацював "на трубці". Так склалося життя. Денні, нічні зміни. Консультації, продажі. Добрі, злі, дивакуваті, а інколи й зовсім моторошні клієнти. Ти їх не бачиш, тільки чуєш. Інколи цього достатньо, щоб почало зводити зуби.

Коли довго працюєш уночі, реальність починає змінюватися. Голоси змішуються, час розмивається, і ось ти вже не розумієш, що справжнє, а що ні. А потім хтось каже фразу, якої не мало бути… 

Уривок:

"...Натиснувши кнопку “Готовий”, я повернувся до лінії. Нових дзвінків не було. На першому поверсі теж тихо… Я знову відчув, що віддаляюся.

Чи я спав тоді?
Чи я сплю тепер?

Коли часто працюєш уночі, перестаєш помічати момент переходу одного дня в інший. Ось ти спілкуєшся з клієнтом, потім з іншим. Години змішуються, розмови створюють клубок. Ти більше не розрізняєш співрозмовників. Перестаєш відчувати себе. Ти говориш, пояснюєш – а сам поступово засинаєш.

— Вона вивчає тебе.

Я намагаюся зрозуміти, хто це сказав. Прокидаюся – клієнт продовжує говорити, а я вдаю, ніби співчуваю. Перепитую, що саме він має на увазі. Клієнт мене не розуміє. Незграбна ситуація…"

Читай повністю тут. Поки тобі не почали телефонувати з неможливого номера.