Пані Олеся Глазунова запустила сонячний челендж, який не можна обійти ☺️

Руданочка в мене на разі всього одна, проте одна з моїх улюблених героїнь. Це - Ханна з твору "Тернові пута або Приручити ангела". Цей персонаж багато чим цінний для мене, а зокрема тим, що з усіх моїх персонажок, вона, мабуть, найближча до авторки по характеру (якщо не рахувати того моменту, що під кінець твору в неї трошки зірка в лобі запалала) ☺️

Вона недаремно руда, бо така зовнішність асоціюються у мене з бунтарством, а Ханна кидає виклик цілому суспільству, в якому живе... І все через хлопця.

Ось вона:

Астраель обвив гарячу чашку довгими білими пальцями і подивився на неочікувану співрозмовницю.

Як і всі Хранительки, вона була одягнена в біле кімоно з візерунками у вигляді рослин. У випадку цієї відьми, це був клен. Астраель зрозумів це по червоному листю, «розсипаному» по всій поверхні вбрання. Це був вдалий вибір для дівчини, бо червоний колір гарно поєднувався з її полум’яно-рудим волоссям. Загалом їй було років 25-27, вона мала правильні риси обличчя, носила сучасні вузькі окуляри, за якими його уважно розглядали типові для відьми яскраво-зелені очі. Від неї віяло спокоєм, але в той же час і легким бунтарством – мабуть, на це Астраелю натякало волосся, зібране у високий хвіст, що спускався вниз великими м’якими хвилями, тоді як всі інші Хранительки мали стримані зачіски із волоссям, зібраним нагору.

А ось вона і хлопець, через якого все закрутилося:

На вулиці йшов дрібний і теплий вересневий дощ. Вони не мали парасольки, тому бігли, накрившись обидва одним плащем Астраеля. Попри ризикованість ситуації, вона їх обох веселила. Ангел взагалі останній раз бігав під дощем в минулому житті, тож, можна сказати, ніколи… І він ловив кожну секунду цього безцінного досвіду.

Вони влетіли на другий поверх по сходах. Ханна тремтячими руками відкрила двері, і, як тільки вони опинилися всередині, то знову злилися в спраглому поцілунку. Відьма ледь встигла зняти заляпані дощем окуляри.

- Чекай, чекай… - шепотіла Ханна, шукаючи на стіні вимикач, але Астраель піймав її руку і обережно опустив її.

- Не треба світла.

- Боїшся мене шокувати? Я ж все знаю. Все гаразд…

- Я не хочу, щоб ти дивилася. Просто… Відчувай.

- Як скажеш.

Ханна залишила вимикач в спокої – напівтемряви дощового дня було достатньо, щоб бачити мінімум, - кинула його мокрий плащ на крісло біля входу, відмітивши краєм свідомості, що все промокне, але їй все одно...

Дізнатися, що було далі, можна ТУТ. До речі, там далі гаряче ♥️

Наостанок дякую всім рудикам, реальним і вигаданим, що ви є ♥︎

Ваша Чарівна Мрія