Вітаю, сонечко!

Запрошую до нового розділу роману "Ді-джейка".

Уривок.

Коли наші посиденьки за столом нарешті завершуються, мама з бабусею кличуть мене у вітальню, а дідусь Артем, ідучи позаду, бурчить:

— Іди, моя дівчинко, іди. Ті Солохи зараз знову тебе сватати будуть.

Я тихо посміхаюся, оглядаюся на дідуся й беру його під руку:

— Артеме Никифоровичу, взагалі-то Солоха тут я.

— То в тебе псевдонім такий, — хмуриться дідусь. — А ці дві... — невдоволено кидає поглядом дідусь у бік дружини й доньки, — по життю Солохи. Ондо уже бачиш, мостяться. Зараз тобі розкажуть...

Зупиняюся й пильно зиркаю на свого улюбленця та єдиного мужчину в родині.

— Дідусю, ходи зі мною. Бо бачу — мені й у цивільному житті адвокат потрібен.

Артем Никифорович мружиться і пошепки питає:

— А що, той алмазний магнат тобі не до вподоби?

Я лише незгідно хитаю головою та морщу носа. Дідусь за мить розцвітає й ще тихіше додає:

— Мені він теж якийсь... як каже Соля — стрьомний.

Не можу стримати сміх, а дідусь уже веде мене до мами й бабусі, знову майже пошепки запевняючи:

— Якщо така справа, то я з тобою. Ходім.

— Що ви там шепочетеся? Ходіть уже! — бурчить бабуся.

Читати тут...

Приємного читання!