До речі, якщо хтось із вас чекає продовження історії Говіндадаса — не хвилюйтеся, воно з’явиться вже ввечері. Цими вихідними мене огорнув поетичний настрій, тож я дозволив собі трохи відпочити від прози. Дякую, що залишаєтеся поруч — ваша присутність надихає. ❤️

А це  просто хай буде тут =)

Квантова балада

Син з питанням підійшов,
— Тату, що ми за створіння?
Як поясниш мені шоу?
І для чого це свавілля?

Ми, мій сину, — як пісок,
Що його тримає вітер.
Ми — думок живий потік
В квантовому світі.

— Як це так, як може бути?
Ким цей шепіт створений?
Я не можу осягнути,
Наче в сон загорнутий.

Ми, мій янголе, як ріки,
В нас клітини, як міста,
Де живуть молекул діти,
Немов лагідна сім’я.

Ті молекули, як змійка,
Плавають туди-сюди.
З атомів збудовані,
Пульсуватимуть завжди.

— Атом, атом, що за атом?
Щось знайоме це мені.
Чув колись… Чи був я з татом
Десь в лабораторії?

Атомів багато, синку,
Дев’яносто форм буття —
Гелію, магнію або цинку,
Те, що маєм ти і я.

Атом має електрон,
Котрий, як дитина,
Що кружляє в унісон —
Він є і в тварині.

Ще він має двох синів —
Протона і нейтрона,
А в середині — ядро,
Серце армагедону.

— Це найменші із часток,
Що у Всесвіті бувають?
Не існує таких казок,
А з’явитись вони мають.

Завдяки тобі й мені,
Нашим діалогам,
З’являться такі казки
З квантовим прологом.

Є у Всесвіті фундамент —
Кварки і глюони.
Кварки — цегла чи пергамент,
Їх глюони зліплюють в протони і в нейтрони.

— Ну а кварки хто створив?
Адже є творець у всього...
Син до мене говорив,
Наче шукав Бога.

— Уявляй, мій сину, глибше,
Ми — в думках Всесвітніх снів.
Всесвіт — це уяви тиша,
Шепіт квантових віків.