Мирного вечора, любі!!!

Запрошую до нового розділу роману, " Ді-джейка".

Даяна гризе себе докорами, та мучить солодкими спогадами.

Уривок. 

Важко видихнувши, викликаю таксі та таки підіймаюся. Зі сльозами на очах допаковую валізу, а тоді, вимивши обличчя, одягаю чорні окуляри, аби заховати за ними очі та те, що коїться у них. Схопивши телефон і валізу, йду з каюти, переступивши через візитку Новака, яку дав мені капітан.

Через декілька хвилин покидаю яхту. Забравши апаратуру та свої речі, їду в аеропорт. Дорогою набрала маму. Повідомляю, що ще якихось кілька годин — і я буду в Україні. Прошу, аби дідусь виїхав за мною в аеропорт через сім годин.

Пройшовши реєстрацію, видихаю. І вже повністю розслабляюся, коли сідаю на своє місце в літаку. Одягаю навушники, тону у приємних треках та поринаю у спогади сьогоднішньої ночі. Це було щось неймовірне, але за свій політ до зірок вночі, мені довелося дорого заплатити зрання. Мені прикро, що Карім пішов мовчки. З цього розумію, що, мабуть, порахував мене за елітну повію. Мені прикро. Напевно, це мене не мало б хвилювати. Я провела класно час, відчула незабутню насолоду і, мабуть, мала б зараз ні про що не думати. Але я не можу. Моє серце та душа ниють. Адже те, що Карім просто мовчки пішов, для мене виглядає мов зневага.

Важко видихаю. Цілий політ не можу викинути ці думки з голови, і мене мучить одне й те ж питання: — Чому він пішов, не попрощавшись? Навіщо оплатив яхту? Це що — він так розрахувався зі мною? Чи, може, вважає, що я не можу собі сама замовити яхту?

Читати тут...

Тихого та мирного вечора!❤️