Добрий вечір вам, любі читачі. Прода на «Весілля» буде опівночі

— Ліві, люба, — втрутилася мати, яку, здається, абсолютно не збентежила моя реакція. — А ти не казала, що працюєш з таким галантним чоловіком. Тієль розповів, що ви всі троє колеги. Це таке щастя, насправді! Я дуже рада, що ви помирилися. Вас благословило саме небо!

— Скоріше вже місцевий маніяк, — прошепотіла я, наливаючи собі вино. Пережити цей вечір без чогось міцного не вдасться.  — Але кому я, власне, скаржусь…

Також запрошую вас до безкоштовної закінченої книги “Відьмина служба підтримки”.

Алан Хоум похилитав головою та заправив хвилясте русе волосся за вухо. Потягнувшись за моєю вологою блузкою, він зім'яв її, а потім намочив у воді. Я простягнула руку, щоб взяти її, але він просто переплів наші пальця та опустив їх на край. Десь на вулиці загарчав голосно пес, але я навіть не відвела погляду від очей Алана. Він повільно підійняв руку з мокрою тканиною і торкнувся моєї щоки. Від холоду стало так приємно, що я навіть примружилась від задоволення.

— Так краще? — прошепотів він, проводячи тканиною по шиї та голому плечу.

— Набагато.

Волога сорочка повільно повернулася до шиї та стала підійматися по ній до підборіддя, від чого я мимоволі підіймала лице. Сріблясті очі Хоума почали наближатися, пророкуючи мені катастрофу. Моє серце виплигувало з грудей. Воно стукало настільки голосно, що я чула його. Та все, що я могла — слідкувати за губами, котрі невпинно наближалися до моїх, щоб зупинитись на відстані якогось сантиметра. 

— Ти робиш мене божевільним, Ело... — прошепотів він в мої губи, щоб ледь помітно поцілувати їх через мить.