Сьогодні, 16.05,

ЗНИЖКА на «ДИКА СЕСТРА» - роман-фентезі про драконів!

Вона – вихованка старої знахарки з Північних кордонів Королівства, зі знівеченим шрамами обличчям.

Він - молодий і гарний офіцер, один із наближених короля Ердана. Улюбленець жінок різного віку, та ще й одружений.

І тепер вони – Істинна Пара

"Медальйон – це все, що залишилося від моїх батьків. У ньому – малюнок молодої та красивої пари – моїх батьків, які загинули відразу після мого народження"

"Я, напевно, заздрю, але мені не судилося коли-небудь цілувати таке обличчя! Та й навряд чи взагалі хоч якесь. До моїх шрамів важко звикнути, я так і не змогла. Хоча живу з ними майже все життя"

«Біль... Сильний... Ніби ніж... Багато ножів... Розривають моє тіло... Я кричу...

- Луано! Луано! Прокинься! Та що це таке! Прокинься, Луано! – я розплющую очі та бачу перед собою перелякане обличчя моєї подруги.

- Що, що сталося? - запитую я і відразу кричу від болю.

- Що в тебе болить? Де? - Аліка намагається мене оглянути, але я раптом розумію, що це не мій біль.

- Він поранений... - говорю ледве чутно.

- Хто?

- Він… Я відчуваю це…

Прикриваю очі й намагаюся «озирнутися» довкола. Я впізнаю це місце. Це поряд з озером, де я зустріла того гарного офіцера та його брата.»

«- Луано, я домовився з королем... Ми не будемо афішувати наш шлюб, якщо ти не проти, звичайно, — видавлюю з себе і розумію, що сказати їй це — все одно, що тицьнути пальцем у її шрами.

- Не турбуйтеся, пане Фрай, я теж не бачу чим хвалитись! - з шипінням заявляє мені дружина, а я подумки гарчу. Хоча, чого я обурююсь? Я маю радіти – все йде саме так, як я хочу.

- Ти можеш продовжувати навчатись, якщо хочеш.

- Звісно хочу! Я за цим і вступила до Академії! – голосно обурюється Луана. І потім уже тихо шипить собі під ніс, — що б ви там собі не вигадували про прагнення отримати багатенького чоловіка.

- Сподіваюся, ти розумієш, що наш шлюб не більш як формальність, — продовжую я озвучувати умови.

- Не більше чим! Тільки й ви про це не забувайте, пане Фраю!»