А ви читали?

Рецензія на книгу Валерія Калінова (Demolition)  «Цвіль»

Нещодавно я прочитала книгу Валерія Калінова (Demolition)  «Цвіль». Це оповідання залишає після себе змішані відчуття і гіркий, тривалий післясмак.

Попри заявлений жанр антиутопії, я б назвала цей твір філософською антиутопією з елементами містичного реалізму та темної фантастики, яка занурює у гниючий постапокаліптичний світ.

https://booknet.ua/book/cvl-b362566

З усіх творів автора мене привабила саме ця книга, а саме – її обкладинка з зображенням таємничого чоловіка на фоні пентаграми. Чомусь вона навіяла очікування містики, культу чи окультної історії, а все виявилося набагато складнішим.

Події відбуваються в місті вмираючих спогадів Астрарії, де чорна цвіль повільно поглинає все навколо, ніби живий, але вмираючий організм: стіни, будинки, людську свідомість. Реальність тут розмита, атмосфера гнітюча, сповнена тривожного мовчання. Головний герой, Ґюндер, зламаний важкими втратами, постійно поринає в спогади про минуле життя, інколи він марить та сумнівається в реальності, яка змінилася назавжди.

«Спогади. Мікрочастинки мого життя – все, що лишилося у мене»

Мова твору насичена символами, метафорами, пластами значень, які не одразу розумієш і не завжди помічаєш. Автор створює атмосферу постійної тривоги і напруги. Вона тягуча, повільна, як сама цвіль, та наганяє депресивне заціпеніння. Деякі фрази хотілося перечитати ще раз, а інші перечекати, щоби впевнитися, що моя адекватність залишається при мені.

Автор грає з повтореннями, ритмом, багатослівною тишею. Він вдало передає емоції людини, яка втратила все і перебуває у стані глибокої апатії, що межує, а краще сказати, перетікає у депресію. Текст потрібно не читати, не розуміти, а проживати. Усе написане дихає втратою, втомою і порожнечею.

Історія залишає відчуття внутрішнього холоду і тиші. Це не жах, а скоріше відчуття, що все живе незворотно стирається.  

Попередження! У творі пристуні сцени, які можуть бути чутливими для сприйняття!

«Цвіль» - це не просто історія про виживання в зруйнованому світі, а алегорія на духовне спустошення, пошук сенсу в умовах тотальної деградації. Цвіль – це не лише зовнішня загроза, а алегорія внутрішнього розкладу людини та суспільства. Це образ смерті, забуття, апатії. Це щось, що приходить повільно, без чутних кроків та попередження, але неухильно. Це історія про те, як свідомість героя руйнується разом із тілом, а хвороба – це не лише біологія, а філософія, страх і віра.

Герої та чим вони запамятались.

Ґюндер (Ґюндер Алайстат вос Одельтейс Ві Аркаштіан) – головний герой, очима якого ми бачимо світ. Чоловік, який мав дружину, трьох дітей, батька, а згодом втратив їх і себе. Він зламаний, зневірений і просто чекає кінця.

«Я слабий. І розумом, і тілом. Грає фантазія у мене в голові...»/»Поки існує імя, поки я його знаю, поки ним користуються інші, я живу, я існую»./ «Тепер я стою навпроти вмираючого міста і не здатний собі відповісти наскільки сильно пошкодився мій розум»/

Цвіль – невідома епідемія, що розповзається світом і знищує все, що трапляється на її шляху.

«Страшенна зараза неслася з півночі, скалічивши кожну державу, якої торкалася»

Другорядні герої: бандити та члени Ордена Аркрерта – є радше тлом чи голосами в тумані. Вони не запам’ятовуються, бо основна дія відбувається у голові Ґюндера.

Окремо хочу згадати розділ з назвою «Епіфіз», як на мене, це не випадкова деталь. Можливо, автор заклав таємнє значення... Якщо подумати, то невеличка шишкоподібна залоза, що відповідає за вироблення гормону сну, може бути алегоричним натяком на пухлину в мозку чи внутрішню патологію свідомості людини. Цілком імовірно, що цей розділ є метафорою моменту, коли герой втрачає контакт із раціональним світом і занурюється в псевдо-реальність, де цвіль є не лише зовнішньою загрозою, а й утворенням в мозку, яке роз’їдає саму ідентичність.

Я довго не могла підібрати твори, з якими можна порівняти «Цвіль», та все ж знайшла перегук з кількома. Щось тут є як у Пітера Ваттса «Сліпобачення», щось від Камю «Чума» , а можливо, і Максим Бідненко «Норма». Проте стиль Валерія Калінова самобутній, він ближчий до інтимної апокаліптики, ніж до глобального жаху.

Висновок. Це книга не для всіх, але точно для тих, хто не боїться дивитися в темряву, не зовнішню, а внутрішню. Це повільна, тривожна, психологічно глибока історія про вмирання свідомості, коли зникає сенс життя та віра. Якщо вам знайоме відчуття мертвої тиші, ви пережили духовне вигорання, втрату – ця книга промовить до вас.  Вона нагадає про швидкоплинність життя, про нашу неспроможність боротися з неконтрольованою незворотністю, про самотність нашого існування.

Рекомендую прочитати похмуру, чесну й дуже образну сповідь людини, яка втратила все – «Цвіль» Валерія Калінова (Demolition), Ви не пожалкуєте!

І обов’язково підтримайте автора своєю підпискою та вподобайкою!)))

Дякую Валерію Калінову (Demolition) за його творчість та гіркий післяслясмак невідворотного!