Перша поетична трилогія про Аґрестію завершена

Всім привіт! Окрім написання основної книги, я зараз зосередив свою увагу на екранізації тих моїх поем, які розповідають більш глибоку історію королівства Аґрестія через призму життів самих видатних монархів маленького народу степових людей. Для цього я анонсував цикл з назвою "Легенди Аґрестії", в якому збираю докупи свої поеми, пов'язані між собою певним хронологічним сюжетом, який разом складає суцільну історію Аґрестії та частково Моравії теж. 

На даний момент я вже завершив екранізацію перших трьох поем, які розповідали історію ранньої Аґрестії і головними ворогами людей того часу виступали змієлюди камаранти, котрі створили на східних та північних землях власну імперію й рушали із своїми завоюваннями далі в західно-південному напрямку, перейшовши тим самим Тінисті Гори й спричинивши справжній безлад на землях напівельфійських народів, що населяли ті території. 

Вступом до ранньої історії Аґрестії слугує поема "Божественна Малґа", яка в поетичній формі оспівує легендарну першу королеву маленького степового народу, котра своїм мечем та мудрістю змогла зберегти свободу не тільки для свого народу, а й для дружнього гірського племені моравців, які потерпали від окупації камарантів. Для кращого розуміння історії цих народів повторюся, що колись над материком вдадарювала могутня Ефілнуарська Імперія, а люди - були її рабами та підлеглими. Ельфійська культура була модною й високорозвиненою, тому вона імплементувалася до багатьох звичаїв людей, а міжрасові шлюби, котрі виникали пізніше, призводили і до народження напівельфів. Після катаклізму Часової Руйнації, коли ельфи в міжусобній війні стерли самі себе з тканини реальності, то всі здобутки цієї цивілізації зійшли нанівець, а після ельфів залишилися тільки похмурі небезпечні руїни їхніх міст та палаців. 

Зникнення панівної раси змусило людей безцільно блукати землями, не знаючи, що їм робити тепер, коли не існувало вказівки зверху. Ці події відомі як Велика Масагетська Міграція, коли племена людей й напівельфів почали кочувати в південно-західному напрямку.  Одні племена залишилися жити серед холодних вершин Тінистих Гір й призвичаїлися плавати морем Вестрі, ними були предки майбутніх моравців. В свою чергу, ті напівельфи, які спустилися до теплих низин й  кочували степами та лісами, стали називатися аґрестійцями по назві лікарської жовтої квітки, яку використовували цілителі цього народу. Чистокровні люди досягли південних земель і відплили до іншого материка, де згодом вони сформували недійський народ. 

Трохи згодом,  серед аґрестійців значно зросла роль Малґи, доньки одного з аґрестійських вождів. Вона вирішила припинити кочовий спосіб життя свого народу, сприяла будівництву міст й селищ, а сама була коронована як перша аґрестійська королева з роду О'хара. Також, так як ці напівельфійські племена повністю перейняли ефілнуарське віросповідання в Найтіель та стихійних богів, то Малґа значно вдосконалила релігію, підлаштувавши її під реалії життя степового народу. Так з'явилася релігійна течія аґнізм, яка ставила в центрі всього доньку Матері Природи Аґнію Вітроносну, богиню вітру, миру й свободи. Аґнізм стрімко поширився степовими землями і був доволі популярним саме через вчення любові до природи, ближнього свого і пацифізм, як центр всього. Брати зброю до рук дозволялося лише тоді, коли твоєму життю чи країні загрожувала невідворотна небезпека. 

Малґа уклала міцний союз із іншим народом напівельфів - гірськими моравцями, які були схожими в усьому на аґрестійців, тільки сповідували більш чисту архаїчну релігію - вони ставили в центр всього саме Найтіель і пам'ять про ельфійська вчення жило тут доволі сильно. Моя поема опускає всі ці історичні нюанси, а більше оповідає про останні роки правління королеви Малґи. А саме, коли камаранти форсували Тінисті Гори й окупували більшу частину північного регіону, населеного моравцями.  Хвиля нашестя загарбників призводила до того, що моравці почали запозичувати до своєї мови камарантські слова, а деякі діти від змішаних шлюбів стали мати або зміїні очі, або червону луску довкола очей, кінчиків пальців чи на тілі, що стало в майбутньому визначальною ознакою чистокровних моравців. Камаранти намагалися насадити віру в Сней'Кін, свою криваву богиню, але коли це не вийшло, то моравцям іноді дозволяли справляти таємно їхні власні ритуали. 

Ситуація перемінилася, коли камаранти вирішили обложити місто Вільшанськ. Розташоване на межі між Тінистими Горами й болотистою місцевістю, це місто було своєрідними воротами до всієї Аґрестії. Якщо б камаранти завоювали його, то вся Моравія, а згодом і Аґрестія, стали б їхніми територіями. Королева Малґа не могла залишатися в стороні, тому вона вирушила з військом на допомогу моравцям і в тій легендарній битві одержала славетну перемогу, поранивши самого камарантського дротіна Марука Хайнзі. Змієлюди були вигнані до північних земель і регіон Тінистих Гор раптово опинився звільненим. Щоправда, цей день був потьмарений і трагедією, адже королева Малґа була поранена дротиком з небезпечним ґіфтом - камарантською отрутою, яку неймовірно важко зцілити. На жаль, отрута спалила залишок сил Малґи і королева померла. Її тіло було спалене, а Малґу проголосили Божественною і вона стала святою не тільки аґрестійського, а й моравського народу. 

Поему про Божественну Малґу можна прочитати й прослухати тут

Продовження історії аґрестійського королівства ми знаходимо в наступній моїй поемі "Маґда Квітка Вітру". Вона оповідає про часи, коли на трон Аґрестії сіла донька легендарної Божественної Малґи Маґда. Юній дівчині дісталося королівство, ослаблене довготривалою війною з камарантами, де населення ще досі не виплакало гіркі сльози за матір'ю-засновницею. Намагаючись знайти втіху, порятунок й світло серед темних часів, Маґда відкрила свою душу для глибшого пізнання аґнізму й самої богині Аґнії, розвиваючи материну релігію на землях свого королівства. Добре усвідомлюючи, що камаранти скоро залікують свої рани й повернуться до нових завоювань, Маґда підтримувала тісний союз із вождем моравців Сідріком, знову намагаючись захистити своє королівство з півночі та сході всілякими силами. 

Але загроза надійшла із зовсім несподіваного боку, коли на землі аґрестійців, моравців та камарантів прийшли демони Дарнзайр із виміру Інферно. Демонам було байдуже хто там з ким до цього воював, для них всі місцеві народи стали ворогами й майбутніми рабами. Більше того, Дарнзайр спекулювали на тому, що вони є колишніми ельфами, а значить всі землі Ефілнуарії належать по праву їм, а людям й змієлюдям необхідно повернутися до належного рабства. Маґда не могла справитися із силами демонів самотужки, але вона робила все для того, щоб стримувати цю загрозу якомога далі від мирних жителів й часто влаштовувала партизанські атаки на сили Сатанії Ураніан, правої руки Диявола. Ситуацію змінила поява в цих землях народу недійців, які пережили вже і катаклізм, під час якого їхній материк пішов під воду, і битву із самим Дияволом в іпостасі Білого Вовка, котрого переміг Святий Лицар Ейталіон Вліндрел, перший монарх недійців. Маґда уклала васальний договір з недійцями і два об'єднаних народи змогли покласти край демонічному вторгненню, запечатавши портал до Інферно кров'ю Вліндрела. 

Після цього об'єднані війська Аґрестії, Аквілону та Моравії рушили на північ, щоб покласти край загрозі з боку камарантів. Щоправда, люди знайшли імперією змієлюдів в жахливому стані після війни з демонами. Дротін Марук вислав делегацію з білим прапором до Ейталіона і намагався домовитися про мир із людьми, поступившись їм Тійяматландом, своїми північними землями. Але камаранти добряче до цього часу попили крові місцевим народам. Ейталіон бачив в них таких же нелюдей, якими для нього були демони. Королева Маґда ненавиділа камарантів за те, що вони стали причиною смерті її матері. А вождь моравців Сідрік мав і того більше претензій до камарантів, адже його народ довго жив під владою цієї жорстокої войовничої імперії. 

В ході тих битв був убитий дротін камарантів, їхні землі й столицю завоювали недійці і тепер там знаходиться серце саме аквілонської імперії, як держави всіх людей. Камаранти відступили до Ґардаріки, своїх східних земель, і плекали надію на реванш. Варто зауважити, що Маґда приймала участь у війні особисто тільки до часу смерті Марука, вбивці її матері, а потім королева послалася на вчення Аґнії, відмовившись йти воювати до чужих земель. Щоправда, більшість аґрестійців брала участь в якості добровольців у складі моравських військ під час ґардарікської кампанії. Про Маґду відомо тільки, що під кінець свого життя вона відмовилася від корони й меча, передавши їх сину, а сама стала мандрувати землями імперії, проповідуючи аґнізм й здійснюючи рвзноманітні паломництва. Саме під час місіонерської місії в Східній Моравії, утвореної на місці колишньої камарантської Ґардаріки, Маґда отримала від моравців свій титул Квітка Вітру, тобто, та, що несе мир й добро, слідуючи за вітром своєї богині. Після своєї тихої смерті, Маґда стала святою для обох народів. 

Про Маґду Квітку Вітру можна прочитати й прослухати поему тут

І третьою завершальною частиною ранньої історії Аґрестії стала поема про Воїтеля Моравії, тобто, самого вождя Сідріка, який став намісником королеви Маґди в Східній Моравії після її відвоювання у камарантів. Цей чоловік від самої юності звик до безкінечної боротьби, яка зробила із нього суворого, але хороброго воїна. Він був дитиною, коли на землі моравців прийшли камаранти і змусили всіх жити під егідою їхньої імперії. Будучи вже юнаком, Сідрік часто бунтував проти влади камарантів й влаштовував партизанські атаки на змієлюдів, але через це постраждали його рідні. Сповнений гніву на загарбників, Сідрік втік із окупованої території до Аґрестії, де певний час знаходився при дворі королеви Малґи, оповідаючи їй про страждання свого народу. Разом із Малґою Сідрік приймав участь у всіх військових кампаніях проти камарантів і теж був під стінами Вільшанська, коли його народ врешті здобув бажану свободу від загарбників. Обраний вождем, Сідрік воював одночасно і проти камарантів, і проти демонів, надаючи допомогу союзним аґрестійцям. 

З приходом недійців, Сідрік побачив в цьому можливість раз і назавжди покласти край гегемонії камарантів на цих землях, тому він охоче уклав васальний договір із імператором Ейталіоном. Разом із союзними військами Сідрік продовжив всі значні військові кампанії проти камарантів, а завершилася його битва повним розгромом камарантів під стінами нової столиці змієлюдів, коли Камарантська Імперія остаточно впала, а її уламок на Фалінесті трансформувався у королівство Серпенрайх. Через те, що землі моравців в Тінистих Горах значно постраждали від камарантів та демонів, то війна в джунглях сходу грала важливу роль для цього народу, це був похід за новою надією, з метою відвоювання земель для майбутніх поколінь моравців. Так виникла держава, яку саме населення називає Королівство Моравія або Східна Моравія(на противагу Старій Моравії Тінистих Гір,яка припинила своє існування після перемоги на сході, ставши остаточно просто північною периферією аґрестійського королівства, та самої Аґрестії). Правильні назви королівств це саме Аґрестія та Моравія, а народів - аґрестійці і моравці.  В моїх книгах може зустрічатися інша термінологія така як Західна Аґрестія та Східна Аґрестія, Степова Аґрестія і Тропічна Аґрестія, а народи називаються або степовиками й горянами, або ж західними й східними аґрестійцями. Але це тлумачення породжене імперськими нарративами недійської імперії Аквілон з метою розділення та приниження гідності напівельфійських народів і їхніх досягнень. Що поробиш, недійці обожнювали розповідати про велич Святого Лицаря Ейталіона Вліндрела, про Великого Реформатора Теодору Велісарію, про Адріана Акрітоса, переможця камарантів, але на тлі цих недійських героїв зовсім втрачаються згадки Малґожати, Маґди та Сідріка, людей,які справді віддавали багато задля звільнення своїх народів від камарантів. 

Також, кліп до поеми про моравців відрізняється від аґрестійських іншим стилем, адже це народ, який вшановує не Аґнію, а її матір Найтіель, тому доречніше було зображати саме цю богиню, як заступницю всього цього народу. З появою цього кліпу багато моїх читачів зможуть відкинути аквілонське бачення цих народів і побачити,що аґрестійці й моравці схожі, але й відмінні між собою в усьому. Можливо, що в майбутньому я придумаю якусь книгу, події якої могли б відбуватися виключно на землях Моравії, щоб більш детально передати дух цих земель. 

Нову поему про моравців можна прочитати й прослухати за цим посиланням:

Нову поему про моравців та буктрейлер можна знайти тут

В майбутньому я приділю час екранізації останньої трилогії поем з циклу "Легенди Аґрестії", яка вже буде базуватися на періоді, відомому як "Королівство Аґрестія в складі імперії Аквілон. Війни проти Моран-Тану". Як ви могли зауважити, то в першій трилогії жодних згадок про сатріанців не було. Це цілком правильно, адже такий народ не існував аж до часів після Бунту Сірих Сентінелей, а це якраз десь період правління імператриці Ґрости в Аквілоні та королеви Броніслави в Аґрестії. Про цей період ми поговоримо більш детально, коли в мене дійдуть руки до екранізації саме цих останніх поем. Не варто забувати й про написання нової книги в цьому самому світі. Ще більше цікавих новин буде із часом?