Ірина Скрипник запустила новий флешмоб — про улюблених чоловічих персонажів. Я вже в неї в блозі поділилася, хто з прочитаних героїв лишив слід у моєму серці — можна глянути там, у коментарях.
А тут розкажу про тих, хто живе у моїх історіях. І кого люблю я.

Почну з короткого згадування про Інлуня. Він для мене — не просто персонаж. Він для мене як особиста терапія. Не можу не згадати і направляю вас читати цей блог про нього. 

А тут поговоримо про головного героя нової історії — Дональда Уїтні з книги «Ю-критерій Манна-Уїтні».

Він ходячий сарказм. І газ.

Навіть через весь той біль, що йому довелося пройти, він не втратив здатність любити. І хотіти бути коханим. Його тіло з'їдає хвороба, але серце все ще пульсує — відчуттями, бажанням, глибиною.

Він може бути гнучким. М'яким. Навіть просити може — але це не головне в ньому. Це лише грань.
Його сутність — у дерзості. У чесності. В язичку, від якого божевілюють стереотипи Генрі так, що йому нікуди подітись.

Дональд хоче. І Дональд отримує.

Правда, через шістнадцять років...

— Молися на зірки, інакше я тебе з'їм прямо тут. — Роздратовано відповів Дональд, рішуче йдучи назад.

— Куди ти збираєшся?! — Генрі різко схопив його за руку.

Дональд схлипнув. На шкірі, навіть під шаром одягу, почав формуватися синєць. Він відчував це, навіть не дивлячись на свою руку. Але Генрі не відчував нічого. Він продовжував утримувати Дональда поруч із собою, не даючи зробити й кроку у зворотному напрямку.

— Тут немає людей — а ведмеді не відкриють консерви. Ідемо шукати будинок. Ми залишали зарубки, тож у світлий час буде легше почати.

Стиснувши зуби, щоб не стогнати, Дональду залишалося лише покірно кивнути. Він заплющив очі, забороняючи хоча б одній сльозинці просочитися з-під вій і скотитися по щоці. Цей грубий неосвічений ведмідь нічого не зрозуміє — як не розумів і раніше.

Роздратований, він різко повернувся, докладаючи всіх сил, щоб вирватися з хватки, але так і не зміг забрати свою руку.

— Залазь на спину. — Раптом сказав Генрі. — А то раптом у присмерках спіткнешся.

— Ти маєш звичку губити рюкзаки. — Злобно випалив Дональд, не дивлячись йому в очі.