А я вам коротко розповім, що люблю намагатися перевтілюватися в одного мого героя, який буквально витягнув мене зі смутку.

Він дивний. Величезний. Дядько з бородою в штучному леопарді, з любов'ю до золотих цяцьок і взуттям на підборах. У нього довге волосся, гучний сміх і така харизма, що до нього тягне навіть тих, хто «не любить бороданів» (мене). Він безвідповідальний тато, зате прекрасний партнер. І прикольний брат. І щедрий немолодий пан, який завжди знає, коли влаштувати дощ на стелі.

Іноді я кажу собі: "Іньлун, вмикайся. Мені потрібна твоя впевненість. Твоя сила. Твоя іронія. І твоя любов до дивного".

Не кожного героя хочеться втілювати в життя. Але дещо від Іньлуня я б точно хотіла мати в собі. Як мінімум ─ леопардову шубу.

Книжка з ним ─ «Перлина та інші проблеми». 

P.S. Дякую Світлані Романюк за блог. Написала їй коментар і закохалась у то, як висловилася. Її книга "Не відчиняй". 

ІНЛУН