І куди ж ви зібралися в таку пізню годину? Чи не вже то ви всерйоз думали прошмигнути повз нас?

— Ми сподівалися... — промовив Доріан. — І все ж, може, пропустіть нас, і ми забудемо це непорозуміння?

— У мене є краща ідея. Ви здаєтеся і вирушаєте до в'язниці, де гнитимете до кінця свого нікчемного життя... З малою вірогідністю вибратися на волю, якщо надасте допомогу державі... Або, що набагато гірше для вас, — спочивати в цій землі... Вибір за вами.

Барінхард затамував подих. Його погляд ковзнув до Флоріуса — усі вже знали, чим скінчиться ця зустріч. Кров’ю. Верховний мисливець, утім, був рішуче налаштований діяти за законом — не зважаючи на те, що блукачі вже вчинили.

Флоріус на мить задумався, потім без слів зліз із коня. Верховний мисливець звернувся до нього.

— Отже, що ви вирішили? — беземоційно промовив Голлард.

— Зараз ти дізнаєшся... — відповів Флоріус. Раптом він рвонув меч із піхов і вигукнув: — В атаку, брати!

Скитальці враз спішилися, коні, злякавшись, розсипалися навсібіч. Зброя блиснула в повітрі. Блукачі кинулися вперед, і мисливці стрімко рушили їм назустріч.

Голлард вихопив рапіру з позолоченим руків’ям. Він парирував удари Флоріуса, що з шаленою рішучістю мчав до нього. Кілька точних, рубаючих ударів просвистіли в повітрі — мисливець ледве встигав відповідати. Та врешті контратакував: тонке вістря рапіри проштрикнуло тіло Флоріуса. Той відкинувся назад, зціпив зуби від болю, але знову пішов уперед. Магії він ще не використовував — беріг сили, що могли стати вирішальними.

Бій палав. Обидва були рівними — жоден не відступав, не поступався. Довкола здійнялася справжня метушня. Мисливці зійшлися зі скитальцями у запеклому рукопашному бою. Попри те, що блукачі перевершували ворога у вмінні, чисельність була не на їхньому боці. Проте й мисливці не були безпорадні — мечами володіли вправно.

Позаду стояли лучники. Вони прикривали передні ряди. Це надавало мисливцям переваги. Кілька блукачів уже впали мертвими. Барінхард був серед своїх і допомагав як міг.

Декотрі лучники мали запальні стріли. Одна така стріла влучила у віз із речами блукачів. Вогонь спалахнув миттєво. У небо зметнувся димний стовп. У тій повозці був і малюнок, подарований Барінхарду дівчинкою. Полум’я підхопило аркуш, вітер зірвав його, і той опустився недалеко.

Флоріус і Голлард билися далі. Кров хлюпала на землю. Кілька разів Флоріус поранив мисливця так, що того ледь не вивело з ладу — один удар майже зачепив шийну артерію. Та Голлард тримався.

Зрештою Флоріус зрозумів — вони програють. Ще двоє блукачів загинули. Доріан і Барінхард стримували натиск, як могли, але сили танули. Нарешті Барінхард закричав:

— Нас зараз усіх переб'ють! Відступаємо!

Флоріус на мить розгубився — цим скористався Голлард і завдав удару. Та поруч опинився Доріан — він встиг поранити мисливця в плече, врятувавши товариша.

Флоріус і Доріан приєдналися до решти.

— Всі сюди! Усі сюди! — вигукував Флоріус. Скитальці почули його. Але ще один із них поліг. Його звали Ейнард. Був вправний боєць.

Уцілілі блукачі почали відступ. Барінхард помітив поруч свій малюнок — нагнувся, схопив його і сховав до кишені. Флоріус тим часом почав читати закляття. Димова завіса піднялася в небо, затягнувши поле битви.

Недалеко був міст, що вів до лісу. Всі перебігли через нього. Коли останній опинився по той бік — Флоріус зруйнував міст вибуховим закляттям. Скитальці були знесилені, поранені, без їжі й без надії — здавалося, все втрачено.

Мисливці, закінчивши переслідування, повтикали зброю в піхви й почали віддихуватися. Голлард, тримаючись за плече, опустився на пеньок. До нього підійшов один зі старших мисливців — на ім’я Віллард.

Тільки що ви могли прочитати уривок зі свіжого оновлення моєї книги - "Молот Чудовиськ" це уривок з частини під назвою "Випадок долі". Якщо зацікавило, починайте читати книгу з першої частини прямо зараз, перейшовши за цим посиланням: https://booknet.ua/reader/molot-chudovisk-b436896?c=4750197