Давайте подивимось, які думки у нашого героя)

Навіть не знаю, навіщо я це роблю — допомагаю заміжній жінці таскати її п'яного чоловіка до ліжка. Та глянувши у її сумні вологі від сліз очі, я не міг пройти повз.

Така молода, красива — і не щаслива. У її погляді пустота, немає того життєвого блиску. Наче вона вже з усім змирилась і просто тече за течією.

Невже їй так нестерпно жити з Василем? Тоді чому залишається з ним? Чи вона з тих жінок, що обирає супутника життя раз і назавжди?

Роблю останню затяжку, викидаю недопалок та сідаю в машин. Погляд сам тягнеться вгору до світла вікон, за котрими скоріш за все ходить вона. Мені було цікаво з нею спілкуватись і приносило задоволення те, як червоніли її щоки після кожного мого компліменту.

І пахла вона дуже смачно, і шкіра її на дотик гладенька мов шовк, така приємна на дотик.

Так, досить, треба повертатись.

Заводжу двигун і виїжджаю з двору. Та в ресторан не їду, а прямую відразу додому. Щось більше не хочеться святкувати. Та й стомився трохи. Сьогодні хоч і субота, але було досить роботи.

У будинку горить світло, значить батько теж вдома. Він вже не в тих роках, щоб гуляти усю ніч. Та й корпоратив напевно вже закінчився.

У вітальні знімаю піджак і кидаю його на диван. До речі, він досі пахне її солодким ароматом.

Помічаю, що двері до кабінету батька відчинені і там горить світло. Відразу прямую туди.

- Чому ще не спиш? - заходжу, застаю його за столом, схиленого над паперами. - Пізно вже.

Він підносить на мене стомлений погляд і киває:

- Так, пізно. А ти де був? Ти пропустив торт і феєрверки.

- Не страшно, - легковажно змахую рукою і вмощуюсь на диван біля стіни. - Я все одно не їм солодкого.

- Мені доповіли, що ти поїхав з Собко Василем, - примружує очі.

- Це м’яко сказано, - хмикаю, згадавши нашого п'яного технолога. - Мені прийшлось його нести додому, бо він напився у друзки. Вирубився.

- Не схоже на Василя, - задумано потирає підборіддя. - Він наче відповідальна людина.

- На роботі можливо так, а на святкуванні контроль втрачає, - замовкаю, роблю паузу і продовжую легким тоном. - Просто дружину його шкода. Вона б сама з ним не справилась.

- Лише шкода? - запитує з цікавістю. - Я помітив, як ти на неї дивився. Сподобалась?

- А не повинна була? - напружуюсь. - Вона дуже красива жінка. А я маю очі. От і дивився.

- Обережно, - батько встає і повільно проходиться кабінетом, бере зі столика склянку вже наповнену напоєм. Не знаю, що це, але відмовляюсь хитаючи головою, коли він кивком пропонує приєднатись. З мене вистачить. Та я й майже не пив сьогодні. - Не захоплюйся чужими дружинами. Від них будуть лише проблеми.

- Я не захоплююсь, - спалахую і підскакую на ноги. Його прямолінійність дратує. - Просто кажу, що Поля красива. 

https://booknet.ua/reader/geroi-ne-romanu-b436986?c=4751537&p=1