Друзі, на моїй сторінці нарешті завершена книга «Спадкоємець дона мафії» і вже стартувала друга частина під назвою «Спадкоємець для дона мафії».

Здавалося б, назви майже ідентичні, їх відрізняє лише одне слово, але яка між ними прірва, скільки всього сталося за цей час. Скільки всього зламано, розірвано і зруйновано.

У першій книзі у нас спадкоємець — Фелікс. Залишу тут візуал, якщо хтось захоче подивитися, щоб було зручно шукати. Він ще не Ді Стефано, ще не дон і взагалі у нього все добре. І у нього є Мілана‍❤️‍‍❤️‍‍❤️‍

Дон — його батько, Вінченцо Ді Стефано, і Фелікс найменше хоче мати з ним будь-які справи. Зате цього дуже хоче Вінченцо.

.   

А ось у другій книзі ролі міняються. Тепер у нас дон Ді Стефано — сам Фелікс. А його спадкоємець — син Мілани-Роберти Рафаель. «Лафаель»❤️

Але дон Ді Стефано про нього не знає, а чому, читаємо в першій книзі. Тут я вам покажу, яка милота вийшла у Фела і Міланки?. Таке точно народжується тільки від великого кохання ❤️❤️❤️

Історія повторюється. Поки що Раелька — син покоївки Берти, яка зовсім недавно прийшла працювати в особняк Ді Стефано. Такий самий, яким був його батько.

Всі, хто ще не почав читати, запрошую до історії. Вона вийшла особливою — я сама не очікувала. І дуже захоплюючою. Героям доведеться пережити чимало складнощів, але я навіть не буду обіцяти щасливого кінця. Ви просто подивіться на цю оживлену обкладинку. І все відразу самі зрозумієте!‍❤️‍❤️❤️

Хто ще не читав, клікайте на обкладинки і переходьте до книг. Приємного читання! Ваша ТТ‍❤️‍‍❤️‍‍❤️‍

. 

Анотація:

— Ти взагалі хто? — питаю хлопця. Він висувається з-за вази.

— Лафаель.

Знімаю його з полиці, саджаю на руку, притискаю до плеча.

— А ти чий, Рафаель?

— Мамин!

Ми розмовляємо італійською, і його «Di mamma» звучить особливо зворушливо. І по-дитячому.

Йду з кабінету до вітальні, Аріна сидить на дивані. Їй досі не принесли чай?

— Боже, Фелікс, що це за сірооке диво? — вона розмахує руками. — Де ти його знайшов?

— Це Рафаель, — відповідаю серйозно. — Знайшов у шафі в своєму кабінеті. Знайомся, Арі.

— Феліксе, — кличе вона тихо, — а тобі пасує.

— Тільки не починай, — прошу подругу. Морщуся.

— Мамо! — Хлопчик обертається, посміхається на весь рот, і я теж витягую губи в кривій посмішці.

— Ой, Фел, подивись, у вас ямочки однакові, — сміється з нами Аріна.

Повертаюся за ним, і слідом лунає оглушливий гуркіт. Це падає на підлогу піднос з порцеляновими чашками теж якоїсь династії.

У дверному отворі застигла дівчина в форменому платті з білим фартухом. Світле волосся туго стягнуте і закручене на потилиці. Обличчя побіліло від страху, ніби вона привид побачила.

— Це ви Роберта? — питаю, все ще не спускаючи хлопчика з рук.

І здригаюся, коли лунає її голос. Пронизливий до нутра.

— Прошу мене вибачити, синьйоре Ді Стефано. Сьогодні сад закритий, мені не було з ким залишити дитину. Завтра його тут не буде, обіцяю.