Скоро літо, а отже – час для нової історії, сповненої пригод, гумору, дружби та, звісно ж, кохання. Називається «Сонце, річка та зоряні ночі».

Це спіноф до книжки «Сонце, молодість, салют». Можна читати як окремо, так і після основної частини.

Залишаю естетику та кілька моментів з книги.

***

– Шкода, що я не в його загоні. Треба в третього запитати, як він узагалі справляється. Бо я досі пам’ятаю, як його мати волала, коли він горілку в табір приніс. А ще спирт із медпункту вкрав, йому тоді якраз язик прокололи…

– Що?! – розсміялася Настя. – Слухай, який цікавий… Що ще про нього знаєш?

– А це вже за окрему плату, – хитро підморгнув Петя.

***  

– Привіт, діду, – хлопці завмерли на порозі.

Дівчата не заходили, але прислухалися до розмови з-за дверей.

– Ой, в мене двоїться в очах! – дід схопився за серце.

Брати переглянулися, не розуміючи – жартує він чи ні.

– Нас справді двоє. Ми ж близнюки, – пояснив Паша.

– А-а-а, – з полегшенням зітхнув дід і кивнув. – Щось я зовсім забув…

***  

– Ну, як пройшло? – поцікавився Вадим, витираючи вологе волосся рушником.

– Пройшло, – похитав головою той. – Клятий день жартів… Де Рік змія взяв?

– Я йому дав.

– Не сумніваюся, – гмикнув Ярослав. – Чоловіча дружба, і таке інше… – він замовк, не помітивши підступу. – Але я ледь у штани не наклав. Я ж їх до смерті боюся… Якось одна мало не вкусила.

Тільки закінчивши, він помітив, що Вадим дивиться на нього з дивним виразом обличчя – ніби щось хотів сказати, але відклав до слушного моменту.

– Змія я йому приніс. Зрозуміло?

– Звільни мене від подробиць про свого змія, – махнув рукою Ярик.

***  

– Ти ж мене вже кликав, – Юля зупинилася посеред танцмайданчика.

– Ні.

– Так! – вона примружила очі. – Щойно… – смикнула підборіддям, починаючи щось розуміти. – Це був не ти.

– Не я, – усміхнувся хлопець.

– А тоді хто танцював із Настею?

– А от це вже був я.

– Хто «я»?! – Юля схопилася за голову, остаточно заплутавшись. Сьогодні близнюки виглядали однаково, і вона не мала жодного уявлення, хто зараз перед нею.

***

– Вона у нас ночувала, а я навіть не прокинувся. Все найцікавіше пропустив! – єхидно додав Вадим.

– Там не було чого пропускати. Але я радий, що ти був тут. Сусід у кімнаті – найкраща контрацепція.

– Чудово тебе розумію, – фиркнув Вадим.

– Нічого ти не розумієш, – нахмурився Ярослав. – Бо я кожного разу зникаю, коли треба.