Вітання, усім!

Роман "Моя заручниця" — оновлено!

Уривок.

ТРИ ДНІ ПОТОМУ.

Ці дні я тільки те й робила, що їла, приймала ліки та спала. Водій возив мене на масажі. Хоча я частково тішилася, що мене ніхто не займав і не чіпав. Я навіть із Велканом не перетиналася.

Прокинувшись сьогодні вранці, я почуваюся не просто добре, а прекрасно. З’явилася енергія, зникла млявість. Вже не хочеться спати. Навпаки — почуваюся бадьорою та живою.

Поснідавши, я поїхала на масаж. Їдучи дорогою, міркую: я не можу більше сидіти без діла. Самопочуття вже краще, тепер потрібно думати, як вибратися з цього лайна, в яке я втрапила через Бориса.

Мені цікаво — де він сам? А ще не дає спокою питання, чому він так підло вчинив зі мною? Я ж не просто кохала його, я сліпо довіряла йому. Тепер наче прозріла, але вже пізно.

Мені хочеться втекти від Велкана — але куди тікати? Хоча сьогодні у мене є реальний шанс дременути від цього чоловіка. Я не хочу бути в нього в заручницях. Він надто привабливий, терплячий, але я не можу йому довіряти. А ще — не хочу мати з ним нічого спільного.

Проконсультувавшись із лікарем, на масажі думаю, як би це втекти. У клініці точно є запасні виходи, тому мені потрібно, щоб масаж закінчився на десять хвилин раніше. Я попросила про це масажиста, і він не відмовив мені.

Щойно процедура закінчилася — я миттєво одягаюся, дякую й мчу до дверей. Опиняюся у коридорі — і завмираю, бо навпроти дверей стоїть сам Велкан і надто пильно дивиться на мене. Нервово ковтаю та зачиняю двері масажного кабінету.

— І куди ж ти так розігналася? І куди так квапишся? — він невдоволений і надто суворий.

Даміан надто впевнено наближається, а я не вигадую нічого кращого, як дременути від нього...

Книга тут...

Приємного читання!